Той же Ковалевський проводив експертизу; але це не був справжній іспит, а лише видимість, оскільки поставлені запитання були цілком тривіальними. Наступного дня, близько 17:00, усіх в'язнів вивели на вулицю і розділили на рядових, окремо християн і євреїв. До гурту євреїв підійшов енергійний гайдамака і переможно сказав: «Ну, євреї, ви до нас більше не повернетеся, ми вас усіх відправимо в земельний комітет», який в мовою гайдамаків, означало «на той світ». Вони провели всіх в’язнів на станцію, а дорогою продовжували переслідувати, особливо того самого поляка. На вокзалі всіх посадили в окремий вагон. Увечері почали по черзі кликати християн. Їх, виявляється, викликали в сусідню машину, де троє п'яних козаків про щось розпитували, а потім посадили в третю машину. Минув деякий час, і з машини вивели п'ятьох євреїв, серед яких був і брат Цацкіса. Коли вони не повернулися протягом години і про них нічого не було чутно, євреї, що залишилися, зрозуміли, що їх вивели на розстріл. Як було зазначено, вони посадили християн, допитавши їх, в іншу машину, відправивши лише одного з них назад у машину, де залишилися євреї. Близько 10 години їх усіх, тобто десять євреїв і одного росіянина, вивели з вагона на полотно залізниці. Вони відвели євреїв убік, а насамперед обшукали їх і забрали гроші. Потім їх розташували в два ряди і вивели на схил річки приблизно за 10 верст від місця, де стояли машини. Видно було, що вели на розстріл. По дорозі гайдамак, що йшов поруч із Цацкісом, намацав його кожух. — Ти хочеш подивитися, яке гарне пальто ти збираєшся успадкувати від мене? — запитав Цацкіс. «Мовчи ти, клятий єврей, а то я тебе розіб'ю прикладом», — відповів гайдамака, погрожуючи йому прикладом. Його батько, який йшов попереду, почув ці слова і попросив його на івриті не сваритися, щоб вони не мучили їх перед тим, як убити. Нарешті було досягнуто річкового схилу. В'язні повинні були зняти одяг і взуття і не залишатися в нічому, крім нижньої білизни. Цацкіс попросив дозволу попрощатися з батьком. Це було надано. Він підійшов до батька, взяв його за руку і разом з ним почав вимовляти слова передсмертної молитви, називаючи в ній імена своїх дітей. Потім усіх поставили в одну лінію обличчям до річки, а за ними дали слово і дали три залпи. Усі впали, включно з ним самим. Лунали стогони й крики поранених. Підбігли гайдамаки і почали добивати тих, хто стогнав. Особливо довго їм довелося займатися росіянином, який уперто боровся зі смертю. Нарешті все затихло. Козаки пішли. Цацкіс почав обмацувати себе і з подивом виявив, що він не тільки живий, але навіть не поранений. Переконавшись, що поруч нікого немає, він поспішив і чимдуж побіг до найближчого
ПРОСКУРОВ: