Ми повинні бути справедливими до гайдамаків; вони чесно виконали присягу; рубали без жалю, але не грабували. У деяких будинках їм пропонували гроші, а гроші рвали на шматки. Якщо й були окремі випадки мародерства, то виняткові. Але разом із гайдамаками до розправи над євреями долучилися й інші козаки — переважно із сотні Ківерчука, а також дружинники. Ці, які не були зв’язані присягою, не тільки вбивали, але й грабували. Але здебільшого пограбування відбувалися в ніч після різанини. Це не були грабунки в прямому сенсі цих слів, а відчуження майна, яке залишилося, так би мовити, безхазяйним,
внаслідок масового винищення сімей. У розкраданні цього майна активну участь брав кримінальний елемент, який був звільнений з місць позбавлення волі, за всіма відомостями, за наказом Ківерчука, який робив це, очевидно, з метою звинуватити в тому, що сталося, у разі необхідності. За наказом того ж Ківерчука міліція була роззброєна, а озброєними залишилися лише ті ополченці, які виявилися спільниками гайдамаків.
За іронією долі, яскраво освітлені вікна свідчили про те, що в будинку всі перебиті. А саме: у Проскурові всі будинки освітлені електрикою, яка там дуже помірна. Тепер православні євреї, яких у Проскурові більшість, вірні своєму закону, не гасять вогонь і не вимикають електричного світла в суботу, а точніше в ніч з п'ятниці на суботу. Тож електрика горить до ранку, коли вона гасне з відключенням струму, але потім увечері суботи, коли струм включають, вона загоряється сама. Після жахливої суботи, 15 лютого, євреї не запалили жодного світла. Але все яскравіше горіло світло у вікнах будинків, де були повністю знищені єврейські родини. І пішли грабіжники на ті вогні. Були, звісно, аварії, заходили в деякі християнські будинки. Цим пояснюються окремі випадки нападів на християнські будинки в ніч із суботи на неділю, про що згадували у своїх показаннях свідки Верхола та д-р Ставінський (с. 70-75).
Свідок Верхола та д-р Ставінський, голова муніципальної ради, стверджують, що вони не чули про різанину, яка сталася, до пізнього вечора. Вони пройшли містом пішки і побачили багато трупів, які лежали навколо. Заходили і в освітлені житла, в яких лежали вбиті люди. Маючи намір заснувати базу для лікування поранених, вони зайшли до кількох аптек, але там зустріли вищеназваного доктора Скорника, який реквізував увесь перев’язувальний матеріал для вжитку козаків, нібито серед них є багато поранених, привезених з фронту. Під час розслідування було встановлено, що це абсолютно не відповідає дійсності.