Частина 10

Починаючи з грудня 1918 року банди Струка постійно відвідували наше село. Це були селяни навколишніх сіл, переважно колишні військові, або просто покидьки з дуже поганою репутацією. З нашого села також пристали до струківської орди деякі молоді селяни, які любили добре жити і мало прагнули до землеробства. Коли неподалік від нас проходили струкістські банди, вони групами заходили в село, щоб провідати своїх, а по дорозі, граючи з рушницями, пустити єврейські кишені або виносити в євреїв якісь побутові речі. Це тривало досить довго, і ми звикли до такого стану речей. 10 квітня таких бандитів у селі з'явилося семеро. Один із них підійшов до мене, коли я сидів на роботі. У той час зі мною було кілька клієнтів-селян. Коли солдати зайшли, вони сказали селянам: «Візьміть своє полотно, а якщо ви впізнаєте тут полотно, яке належить іншим селянам, то візьміть і його, бо ми тут зараз приберемо». Селяни так і зробили і пішли. Бандити вимагали у мене гроші. За їхнім тоном і за всією поведінкою я відразу відчув, що насувається щось серйозніше, ніж у попередніх нападах, і віддав їм усі гроші, які мав. Взявши гроші, вони почали збирати білизну, одяг, домашні речі, скільки могли забрати з собою, і пішли. Я сподівався, що від цього вийду, але помилявся. Приблизно через десять хвилин один із них повернувся з наказом вождя привести мене його. Я намагався відкупитися грошима. Солдат взяв гроші, але все-таки відвів і мене до вождя. Останній вимагав у мене 200 рублів. У мене більше не було грошей. Ватажок почав бити мене батогом і рукояткою револьвера. Я був весь у крові. Я став благати його відпустити мене в село, де я зможу позичити суму у знайомого. Керівник погодився і пішов особисто зі мною. По дорозі ми зустріли натовп селян. Бандит почав мене бити, змушувати співати єврейські пісні, танцювати, падати на коліна, хреститися. Я був змушений все це зробити. Селяни не заважали. Але видовище їм, мабуть, не дуже сподобалося, тому що вони почали розходитися. Ведучий повів мене далі. Зустрівши знайому йому російську дівчину, бандит наказав мені повторити танець, спів і т. д. Селяни, до яких я звертався за грошима, не позичали мені їх. Удари сипалися на мене без кінця. В одній хатині, куди я пішов за грошима, я знайшов тамту єврейку з чорними та синіми мітками на голих руках, у сльозах. Навколо неї стояли троє бандитів. Про те, що сталося потім, розповідати не варто. З великими труднощами я дістав у селянського хлопця 200 рублів. Солдат відпустив мене. Кілька днів я переховувався, а потім поїхав у Чорнобиль. Мені повідомили, що в моєму будинку та закладі не залишилося абсолютно нічого. Мушу додати, що вони зняли з мене одяг і взуття і змусили мене грати «комедію» лише в спідній білизні й босими ногами.