Я прожив у Черкасах близько шести років і мало знаю про минуле життя міста, але останні два з половиною роки знаю його дуже добре. Незважаючи на вигідне географічне положення і близькість до великих центрів Одеси та Києва, склад населення міста і загальна основа життя створюють враження неокультуреного провінційного міста. Найбільш чисельною групою населення є дрібні буржуа (міщани); дрібні господарі, орендуючі шматки міської землі і передачі її селянам сусідніх сіл, городники, колишні будівельники на будівництві залізниць і чоловіки, які працюють у дрібних підрядників; деякі робітники на місцевих заводах і заводах. Ці групи, зосереджені біля православних парафій, на початку революції 1917, відігравала роль постійної і ворожої опозиції до Виконавчого комітету громадських організацій, демократичної ради (Думи) і Ради (Ради) робітничих делегатів. Проте в той час, коли більшовики прийшли до влади (у лютому 1918 і 1919 рр.), з цих груп відкололися деякі комуністи і їм співчуваючі, які розуміли війну з буржуазією і спекулянтами як покарання євреїв.
У важкі моменти стану провіанту, по черзі в магазинах, на пекарнях і в натовпах, які піддавалися несанкціонованим відвідуванням обшуків під час пошуку провіанту, завжди можна було почути антисемітські думки та висловлювання. Але все-таки під час цілого ряду змін влади — від Ради до більшовиків, від більшовиків до німців, від гетьмана до Директорії, від Директорії до радянської влади — напружена атмосфера виражалася в нічних пограбуваннях і нападах на вулицях, але не набувала серйозніших форм. Хоча слід сказати, що в період після окупації Черкас петлюрівцями (грудень-січень 1919 р.) дії партизанів у вигляді загальних обшуків, з вилученням казенних речей та арештами «спекулянтів» відбувалися переважно на єврейських вулицях від хати до хати.