Єврейське населення Чигирина досить бідне і жило, як уже було сказано, переважно торгівлею. Єврейське громадське життя, як у типовому єврейському провінційному містечку, не було розвиненим. Єдиними політичними партіями, які з’явилися на сцені, були сіоністи та Бунд. Єдиними громадськими організаціями були Талмуд-Тора, лікарня та бідна бібліотека.
Роки війни та революції не принесли особливих змін у життя населення Чигирина. Звичайно, під час війни спекуляції набули широкого поширення; деякі заробляли гроші, але не у великих пропорціях.
Загалом єврейське та неєврейське населення жили мирно одне з одним. Ознак приватного антисемітизму не було видно.
Гетьманська влада впала в Чигирині на початку листопада 1918 р. На зміну їй став повстанський загін Коциря, який прибув до Чигирина 8 листопада, заарештував государеву гвардію (міліцію), вивіз частину гетьманські чиновники, призначили політичних і військових комісарів, налагодили стосунки з Директорією, яка тоді перебувала в Білій Церкві. Коцир – українець, хлібороб, народився в прирічковому селі Субботово (за вісім верст від Чигирина). Він був відомий як старий революціонер, який 12 років провів у Сибіру на каторзі за участь у революційному русі 1905 р. Користувався симпатією навколишнього та місцевого населення, яке співпрацювало з ним у поваленні гетьманської та німецької влади, у підтримці українського народного руху в особі Петлюри та Директорії.
10 листопада Тихоненко з загоном з'явився в Чигирині, також оголосив себе на боці Директорії і став близьким сподвижником Коциря. Тихоненко, народжений у селі Китайгороді (за тридцять верст від Чигирина), був добре відомий чигиринцям за попередньою діяльністю в земській управі, був відомий як прибічник більшовизму.
Влада Коциря і Тихоненка тривала весь час аж до погрому, який вчинили прибулі наприкінці травня григор'євські банди (під керівництвом Уварова). Ще за часів Директорії Коцир і Тихоненко почали схилятися на бік радянської влади. Коли промисловий з'їзд зібрався в Києві, був посланий делегат від Чигирина Брайко, який виступив за резолюцію в більшовицькому дусі. З приходом радянської влади загін Коциря залишився, а військова влада залишилася в його руках.
Між іншим, увесь цей час політичним комісаром був українець Дзигаря, який був достатньо податливим, щоб за будь-яких режимів утримувати своє місце комісара; за Директорії, за більшовиків, а також за григор'євців, а потім знову за радянської влади.