Частина 13

На довершення всього цього жаху додався голод, оскільки селянам під страхом найсуворішої кари заборонили вивозити свої продукти, а постраждале населення було приречено сім тижнів протягнути своє існування без хліба і будь-якої допомоги ззовні. Від влади не було й сліду. І радянські, і профспілкові розбіглися в момент погрому. Нарешті на станцію прибув загін бригади стрільців Живодера, який після короткої перестрілки зайняв це місце. Він видав наказ про носіння зброї, але наказ не діяв. Незабаром Живодер пішов, а з ним потяглася половина населення — всі, хто міг хоч куди втекти; до такої міри жах оволодів ними. Майже нікого не залишилося, крім жебраків, серед яких почав лютувати голодний тиф. Державна лікарня відмовилася приймати постраждалих. Поступово селянство почало протверезіти, запитуючи себе, де ж поділася та злісна єврейська спекуляція? — до погрому коробка сірників коштувала півтора карбованця, а після погрому грабіжники продавали їх по десять і дванадцять карбованців; and so with all wares. На ринку почали з'являтися селяни, які в багатьох випадках висловлювали співчуття і виправдовувалися, мовляв, це не вони винні, а їх обдурили поміщики та інтелігенція. Почали завозити хліб, і стосунки певним чином налагодилися. 20 червня прибув каральний загін 3-ї армії під командуванням Зінькова і почав суди, але в більшості випадків не з тими особами; а злісних хуліганів і грабіжників, яких їм вдалося затримати, відпускали штрафом від десяти до п'ятнадцяти тисяч. Крадене забирали, а голому й босому населенню майже нічого не повертали, а везли все на вокзал і вантажили на власні машини. Так тривало близько восьми днів. Ніхто навіть не турбувався про створення уряду і місцевого карального загону; навпаки, останні три рушниці міліції забрали. За таких обставин каральний загін вирішив покинути це нещасне місто; і разом із загоном рушили всі решта мешканців, але їх викинули з вагонів. Загін пішов, а населення, охоплене жахом, залишилося в очікуванні смерті і повторення кошмару, оскільки селяни, бандити та інтелігенція були дуже обурені судами, проведеними Зіньковим. Це євреї, казали, привели цей єврейський загін (командир Зіньков був єврей). Тієї ночі злого спогаду я прибув на станцію й побачив картину застиглого жаху, схожого на зображення тварини, що бореться в пастці. Коли вони побачили, що я прийшов як інструктор, щоб надати їм допомогу, вони порадили мені негайно їхати зворотним потягом, бо вони фактично всі були на станції і готувалися їхати. Але я вирішив залишитися, поки там буде хоч кілька сімей. Назустріч вранці пішла чутка, що вбитих каральною експедицією бандитів збираються ексгумувати; а оскільки могили були на станції, то все населення було в небезпеці. І, однак, як це було важко, ми змушені були звертатися до тих, хто так чи інакше, чи своєю пасивною позицією, чи активною діяльністю, вчинив погроми, і мусили просити в них допомоги, запевняючи, що якщо це повториться, то каральний загін знову помститься невинній інтелігенції.