Єврейський цвинтар у Матусові і померлих зазвичай возили ховати до Шполи.) Євреї, які до цього часу майже всі розбіглися, якимось чином дізналися про це зібрання і, мабуть, покладали на нього надію. Якась дівчина, Анюта Аксельфельд, прибігла до зборів і почала плакати та благати їх втрутитися, заявляючи, що грабіжники щойно напали на її будинок. Але зібрання не тільки рішуче відмовилося що-небудь робити, але навіть залишилося абсолютно байдужим, коли тут же на їхніх очах міліціонер почав бити дівчину. Дівчина почала тікати, але правоохоронець Шеремет побіг за нею, схопив її в княжому парку і застрелив. У цей час, визначившись з органами, збори перейшли до «поточних питань». Начальник пошти Кулик оприлюднив телефонне повідомлення, яке нібито отримав, про те, що комуністи йдуть на Матусово через убивство євреїв. Про це Кессер повідомив збори. Суть інформації полягала в тому, що комуністи та євреї оголосили війну селянам, і тому останні повинні якомога швидше вбити всіх євреїв. З цією метою збори вирішили озброїтися в повній мірі, щоб протистояти як комуністам, що вторглися, так і євреям, що нападали. З цим об’єктом тут же був організований військовий загін із сорока чоловік, до якого увійшли найзлобніші бандити, два брати Красота, Шеремет, екс-командир міліції Кікіданець та інші. Збори постановили довести свої рішення до відома інших сіл, що входили до Матусівської волості, і запропонувати їм також організувати свої військові частини за зразком Матусово для активної боротьби з євреями та комуністами. Військовий загін негайно покинув місце, щоб відбити уявний напад євреїв, і в країні вони натрапили на групу з 26 євреїв на чолі з рабином. Ці були вбиті людині. Того ж дня в різних місцях було вбито ще п'ятнадцять людей.
Наступного дня, 14 травня, знову було скликано збори. Цього разу з'явилися два вчителя, Прісовський і Бубнов, які вирішили енергійно стати на захист євреїв, вказавши, що влада євреїв уже минула і залишилися одні бідолашні. Спочатку їм не дозволяли говорити; інші вчителі, їхні власні колеги, накинулися на них, погрожуючи розправою. Але до цього часу селяни встигли дещо протверезіти. Тепер вони були переконані, що всі розповіді про єврейські напади були не чим іншим, як чистою вигадкою Кулика, Кессера, Масіна та інших.
Вісім-десять євреїв, що залишилися в місті (інші, кого не вбили, втекли до Шполи), були привезені до волосного штабу, а звідти до комори Нухима Мокієвського, де їх тримали під вартою. Прихід радянських військ звільнив їх.