Штаб повстанців організував війська, які направив частково в напрямку залізничних вузлів Вапнярка, Цвєткове і Касатин, де повстанці захопили ряд станцій. Повстанська газета «Вісті» щодня повідомляла про перемоги, зокрема про взяття Києва, Харкова, Катеринослава, Полтави та інших пунктів в Україні. Проте войовничий настрій повстанців в Умані вщух, і багато селян кантону розбіглися по домівках, захопивши із собою зброю, а також вивезли на селі на возах викрадене під час погрому з єврейських домівок та викрадене з крамниць вироби. Частина селян після триденного єврейського погрому вважала своє завдання виконаним і не бажала воювати за межі власного кантону. Дехто жахнувся, що було пролито стільки невинної крові, про що говорили навіть їхні лідери після погрому, і розійшовся по домівках, бо не очікував від таких дій хороших результатів. Невизначеність і тривога охопили повстанців, особливо в останні дні, коли радянські загони перейшли в наступ по всіх лініях залізниці, щоб повернути захоплені повстанцями пункти, і почали на них тиснути. Єврейське населення знову пережило дні паніки, побоюючись, що повстанці, змушені залишити Умань, сповіщатимуть про свій відхід повторенням кривавих подій, які мали місце.
Разом з цим, сумні спогади єврейських жителів оновили щоденні новини про погроми та масові вбивства єврейського населення сіл і міст усього Уманського кантону. Правда, одночасно з різаниною і погромом в Умані, погроми відбувалися по всій області. Скрізь, де жили євреї, їх грабували і вбивали; і відсоток євреїв, убитих і зруйнованих у селах і містах, був незмінно вищим, ніж відсоток єврейських жертв у містах. Картина погромів і розправ майже скрізь була однаковою: грабунки, побиття, масові вбивства, знущання над жінками тощо. Так сталося і в села Ладиженка, Дубово, Іванка, Бук, Тальне та скрізь, де жили євреї. Головну роль у погромах і масових вбивствах відігравали загони повстанців, які бродили по кантону. Однак у багатьох місцях, разом із селянами інших сіл, у погромах і масових вбивствах брали участь селяни, що жили в тих же селах, часто сусіди, які знали їх десятиліттями і спостерігали за життям цих працьовитих євреїв, майже кожен з яких завжди жив у злиднях і злиднях. Євреї, що залишилися живі, тікали зі своїх осілих місць, куди їх несли ноги, дорогами, перекритими повстанцями, чим багато загинуло в дорозі, а їхні тіла досі не знайдені. Дехто втік до Умані, де шукав притулку серед бідних людей міста, у синагогах, під відкритим небом тощо. У багатьох селах і містах погроми та розправи повторювалися не раз, щоразу, коли проходили повстанці.