[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
для влади, міжнародний конфлікт, відокремлення України від Росії тощо, поступово погіршували та ускладнювали становище єврейського населення, яке незмінно тяжко страждало, незалежно від того, які елементи перемагали чи зазнавали поразки. (Див. Додаток 1.) Перехід влади від гетьмана до Директорії не мав в Умані хороших наслідків. Єврейські маси співчували змінам, але з часом вони почали спостерігати підозріле ставлення до себе, випадки злостивості, утисків, переслідувань і, нарешті, прямого цькування. Влада пояснювала це (якщо взагалі пояснювала) тим, що серед більшовиків — якщо не місцевих, то на відстані — більшість були євреї. Ставлення до євреїв з боку всієї влади в останні дні Директорії було сповнене ненависті, бажання «помститися», пригнобити тощо (Див. Додаток 2.) Гайдамаки абсолютно безкарно мучили євреїв на вулицях, били їх, грабували. Були поодинокі випадки вбивств у місті та різанини в околицях (наприклад, у Кристинівці, де близько п’яти євреїв було вирізано та кинуто на шляху поїзда). Одного єврея гайдамаки під якимось вигаданим приводом заарештували на вулиці і відвезли в казарму, де замучили до смерті, зламавши йому руки й ноги, і голого кинули в каналізацію. Загалом останні дні єврейське населення перебувало в постійному кошмарі цькування та страху перед відкритим нападом і розправою з боку гайдамаків. Але зусиллями місцевих діячів громадського життя та агентів Ради, серед яких було багато християн, і сплатою контрибуції (з трьох мільйонів накладених було сплачено понад півтора мільйона) їм вдалося відвернути погром і різанину.
11 березня вночі під натиском радянських партизанських загонів, що наближалися, війська Директорії евакуйовували Умань, виїхавши на Кристинівку, найближчу вузлову станцію залізниці. Військова організація, що складалася переважно з молодих євреїв, негайно взяла на себе охорону міста. Воно організувалося нелегально протягом останнього місяця режиму Директорії. Вранці 12 березня радянські партизанські загони увійшли в місто, поклавши край кошмарному становищу єврейських жителів, які боялися розправи. Однак відразу після входу в місто партизанських загонів розпочався грабіж населення (переважно євреїв), в якому перебували як в’язні, яких партизани звільнили з в’язниці,