Через кілька днів на Дубово здійснив сміливий напад колишній гетьманський шпигун Бежелицький, який зібрав у кількох осіб 15 000 рублів. Після відходу Бежелицького знову несподівано з'явився Козьяков, але йому протистояв Бришка. Нарешті Козьяков пішов. 7 червня містечко Дубово піддалося напівфарсовій атаці нібито 4-го радянського полку. Про фарсовий характер можна судити з того, що загін привів із собою Бришку, нібито роззброївши його. Від населення вимагали внесок у розмірі 20 тис. крб., за словами командира, на «боротьбу з бандитами». У провокаційному стилі платити закликали лише «євреїв-комуністів». Зрештою було взято контрибуцію у 8000 рублів (оригінал письмової розписки на ці гроші додається), і Бришка у всеозброєнні поїхав із загоном. Було надто ясно, що трюк — справа рук Бришка.
До 17 червня панувала відносна тиша. Але доля готувала найжорстокіший удар, хоч і нетривалий, для вже досить змученого, знервованого, виснаженого єврейського населення; удар згуртованих загонів досвідчених майстрів погромів Козьякова, Смирнова, Шевченка, Попова. Візит тривав лише дві години, але дві години мук і страждань, від яких блідло все пережите дубовчанами. Але якби хтось стояв у цей час біля воріт міста, йому здалося б, що в місті панує дивовижний спокій. Таємно, тихо і разом з тим оперативно робили свою справу молоді сміливці Попова. Вони розрубали п'ять людських тіл виключно шаблями. Одному військовослужбовцю, який стріляв із рушниці, було призначено суворий вирок. Таємно, тихо, і
ДУБОВО:
нечутно ті невимовні злочини відбувалися в підвалі будинку місцевого єврея Фельдмана.
Загін Козьякова і Попова складався з кінного ескадрону в сотні чоловік і 400 піхотинців. Він мав кулемети та майже 200 порожніх вагонів, призначених для перевезення єврейських товарів і рухомого майна. І ми повинні віддати належне цим обраним героям Попова; повністю очистили будинки. Вони дотримувалися покладених на них постанов: не вбивати жінок і вбивати чоловіків за наказом. Вбивали старих «комуністів», що стояли однією ногою в могилі, і свіжу молодь, майже дітей. Біля дверей підвалу будинку Д. Фельдмана, який вони називали штабом, прямо біля входу стояли двоє катів, молдаванин і росіянин, із шаблями в руках. Коли підводили потерпілого (єврея-«комуніста»), його ставили обличчям до входу і пропонували спуститися на нижній поверх. Але ледве жертва ступила на першу сходинку, як кати, що стояли позаду, привели в рух зброю, і криві шаблі, пофарбовані пурпуром від крові попередніх жертв, понівечили живе тіло, а нерідко й зовсім відрубали голову. Тоді жертва впала на землю, закривавлена, поверх розкиданих навколо закривавлених людських тіл та фрагментів розчленованих тіл.