14. Особливо характерним є проголошення командира гарнізону 8-го радянського полку полковника Ілієша про те, що всі жителі міста повинні тримати двері своїх осель відкритими і не боятися входу червоних солдатів, тоді як у тій самій прокламації він радив червоним солдатам не входити в помешкання та не відвідувати один одного пізніше 21 години.
15. З випадків вбивства особливо жахливим є вбивство дружини годинникаря Лірмана при нападі на його житло. Коли дружина здійняла крик про допомогу, її на місці застрелили червоні солдати.
16. Голий червоний солдат серед білого дня на вулиці Ніже-Миколаївській після купання в лазні напав на 55-річну жінку, яка проходила повз, і знущався над нею.
17. Про явний факт антисемітизму з боку 8-го радянського полку свідчить повна демобілізація загону Урбайліса та Піонтковського, до якого увійшло багато місцевих єврейських робітників. Майже весь загін разом із командирами змушений був утекти до Києва для безпеки. Під час перебування 1-го кінного полку в Умані була спроба з боку кінноти роззброїти вночі деяких солдат-євреїв Сквирського полку, що стояв в Умані.
18. Цілком зрозуміло, що за таких умов зовсім не могло бути й мови про організацію будь-якого регулярного плану покарання тієї частини погромників, яка, як і раніше, залишалася серед мешканців околиць міста, або розшукувати вкрадені та заховані ними речі та повертати їх страждальним бідним людям. Деякі кроки в цьому напрямку, зроблені в перші дні повернення радянської влади, незабаром були повністю залишені. Таким чином, чимало призвідників погромів і масових вбивств, а також безпосередніх учасників, які самі були готові до репресивних заходів, знайшли можливість замести сліди і приховати викрадене майно, залишившись при цьому абсолютно безкарними.
Викладене в цьому протоколі та додатках до нього підтверджено підписами:
(Підписи.)
III. Свідчення Журавської Мані Бенівни, студентки, 22 роки
Коли повстанці увійшли до міста 12 травня, першого дня о 17 год. вони оточили будинок Кагана на Київській, в якому знаходиться наша квартира. Коли пролунали перші постріли, налякані мешканці будинку зібралися в нашій квартирі, і разом з нами прийшло багато людей — чоловіків, жінок і дітей. Ми всі сховалися в задній кімнаті. Після обстрілу будинку вони вибили двері нашої квартири. Ми одразу відчинили двері, і ввійшло багато повстанців з рушницями в руках, козирки на кашкетах відкинуті назад.
Перше їхнє запитання було: «Чи є тут більшовики?» Потім запитали, чи є у нас зброя. Коли ми відповіли на обидва запитання негативно, вони обрушили на нас залп ринкових образ, в якому переважали такі вислови: «Неможливо, щоб у євреїв не було зброї,