Частина 16

ми знаємо вас, євреїв, знаємо ваші єврейські махінації". Вони звернули першу увагу на чоловіка, який жив у нашому будинку, Берковця, службовця банку, і почали наполягати, що він був комісаром. Вони відвели його в окрему кімнату і почали немилосердно бити. Вони висунули таке ж звинувачення майже кожному чоловіку в нашій квартирі, називаючи його або комісаром, або комуністом, і додаючи: "Ми вам покажемо комуни". Тоді вони вимагали, щоб ми всі — чоловіки, жінки і діти — звільнили квартиру і спустилися у двір. По дорозі багатьох з нас побили, не роблячи різниці між чоловіками і жінками, дорослими і дітьми. У дворі наказали всім стати "до стіни", але потім змінили порядок і наказали жінкам і дітям розійтися, а чоловікам залишитися "до стіни". Коли ми, відчуваючи щось лихе наближався, почав умовляти забрати від нас усе, що їм заманеться, забрати наші гроші, повстанці, відкидаючи всі наші благання, дали команду: «Раз, два, три» і дали залп, майже на наших очах убивши наших родичів і знайомих. Серед убитих був мій брат Міша, 18 років; Берковець, 35 років; Литвак, 68 років; Гандельсманн, 60 років; лікар, 52 роки; Син Гандельсмана, гімназіст, 17 років, а старий 70. Мого батька також поставили до стіни, але він був лише поранений кулею, і втік до комори, не помітивши повстанців, де провів деякий час у приховуванні. Коли повстанці знайшли його там, він зумів переконати їх пощадити його, переконавши, що він не комуніст. Мій швагр Кушнір, чоловік моєї сестри, теж був приставлений до стіни, і втік випадково тільки тому, що в групі трупів і його вважали мертвим. Розстрілявши всіх чоловіків у нашій хаті, повстанці наказали всім нам, жінкам, піти спати в льох, при цьому били нас прикладами. Як я потім дізнався, ця сама банда пішла до наших сусідів, росіян, і, дізнавшись, що вони росіяни, почала хвалитися своїми вбивствами. Один із них сказав: «Я певною мірою помстився за смерть мого брата Штогрина; я вбив багато людей у ​​домі кагана». Всю ніч у нашій квартирі нагорі продовжувалося грабування нашого майна. Об одинадцятій ночі до нас прийшов мій батько, якого ми вважали вбитим. Він розповів нам, як його знайшли в сараї, як його провели по квартирі і змусили розкрити всі скрині та ящики, як відбувалося пограбування квартири і знищення нашого добра. Рано вранці, 13 травня, ми почали дивуватися як ми могли доставити наших поранених, моїх сестру і швагра, до шпиталю. Хтось повідомив про це в місті, і звідти прийшли два робітники-християни з фабрики Кушміра, які привезли людей із лікарні. По дорозі лунали крики: «Не дамо врятувати євреїв!» і з великими труднощами ми дісталися до лікарні, кинувши свою квартиру напризволяще. Як згодом з'ясувалося, повстанці кинули в квартиру Вітіса дві бомби, що спричинило пожежу в цій квартирі. Ми чули, що повстанці звинуватили нас, мешканців того будинку, що ми заховали там динаміт. Два тижні ми не поверталися додому. Серед поранених, які померли, була Сура Гандельсманн, дружина Гандельсманна, який був застрелений, і чия сім'я була таким чином повністю знищена.