Частина 16

12 травня, коли повстанці увійшли до міста, я був на квартирі зубного лікаря Шульца, в будинку доктора Бравермана на Садовій вулиці. Протягом цілого дня до нас у квартиру заходили повстанці під приводом пошуку зброї. Серед шукачів часто було помітно, що брали участь представники інтелігенції, наприклад вчителі тощо. Багато з них, які особисто знали Шульца, сказали повстанцям, що в цій квартирі точно не було зброї, і вони пішли геть. Таким чином 12 травня пройшло для нас без будь-яких ускладнень. Ближче до вечора ми з доктором Браверманном почали обмірковувати, як нам провести ніч, з огляду на постійні чутки в місті, що в ніч на 12 травня буде вчинено вечір Святого Варфоломія. За пропозицією доктора Браверманна ми вирішили провести ніч на горищі. Опівночі я, родина доктора Браверманна, сім’я стоматолога Шульца та сім’я шевця Шумана, які жили в тому самому будинку, піднялися на мансарду, взявши за собою драбину, якою ми піднімалися. Ми спокійно переночували. Наступного дня о шостій ранку, 13 травня, доктор Браверманн спустився з мансарди, щоб подивитися, що відбувається в його квартирі. Більше він до нас не повернувся. Як з'ясувалося пізніше, доктора Браверманна застрелили повстанці, які перебували в його квартирі і, очевидно, з ночі чекали господарів квартири. Через півгодини після DJT, £ravermanj? залишив нас тією ж драбиною, якою лікар спустившись, до нас на горищі підійшло кілька повстанців, одягнених у солдатські речі, в кашкетах з відкинутими назад козирками (розпізнавальний знак повстанців). Двоє зарядили рушниці і наказали жінкам і дітям спуститися з мансарди, а чоловікам залишитися. Ми, чоловіки, які залишилися, а саме я, швець Шуман, дантист Шульц і його син студент Михайло, вирішили, щоб ми з шевцем Шуманом пішли вперед і пояснили це повстанцям. Коли ми вийшли з-за рогу і почали казати, що дамо документи, двоє повстанців наставили на нас стволи рушниць. У цей час дантист Шульц і його син кричали: «Ми здаємося». Потім без попередження пролунали постріли. Мене і шевця поранили в ноги. Я впав весь закривавлений. Потім група повстанців покинула горищне приміщення. Я не втрачав свідомості і почав сперечатися з Шульцем і його сином, щоб вони спустилися з мансарди, щоб уникнути повторного приходу повстанців. Вони послухалися мене і пішли вниз. Лише через три-чотири години після того, як ми були поранені, офіцер повстанців з кількома людьми прийшов до нас на горище, і за його вказівкою нас із шевцем спустили на мотузках. Ближче до вечора мене на ношах віднесли до лікарні Червоного Хреста. По дорозі нас часто зупиняли і питали санітарів, кого везуть. Відповіли, поранений поляк. Майже на самому вході в госпіталь Червоного Хреста якийсь повстанець зупинив наших носіїв і погрозливим тоном спитав, кого везуть санітари; і його палець лежав на курку револьвера. Санітари, розуміючи, що від їхньої відповіді буквально залежить моє життя, стрималися і відповіли, що везуть людину, хвору на небезпечну, заразну хворобу, і якщо той, хто запитує, підійде ближче до носилок, то й він її підхопить. Ця відповідь подіяла, і бунтівник пішов геть. Як виявилося, я був поранений розривною кулею. Праву ногу мені ампутували. На даний момент я повинен залишитися в лікарні ще три тижні; Я починаю вчитися користуватися милицями. Швець Шуман, якого також доставили до лікарні, помер там після операції з ампутації ноги.