Нині вдови й сироти, яких налічується майже 900 душ, голі, голодні, безгрошів’я, беззахисні й зганьблені, куняться у своїй страшній муці й посилають свої прокляття на цілий світ. Бандити ще навіть не спіймані і не роззброєні; вони вештаються по місту і висловлюють свою ворожість до вдів і сиріт, які залишилися в живих.
Результат нашого звернення про допомогу до Ради Уряду Поділля та до військових і партійних установ міста Вінниці*
Коли ми прибули до Вінниці й донесли до відома всіх вищеописаних фактів усім державним інституціям, найкраща відповідь, яку ми могли отримати, завжди була: «Зараз ми безсилі що-небудь зробити, у нас немає справжньої влади; почекайте, почекайте» Коли столицю кантону Брацлав знову захопив радянський загін, червоні солдати з Брацлава, Тульчина і Тростянця пішли туди нести варту. Через деякий час наш військовий комісар Колесніков знову прибув до Вінниці з терміновим проханням про кулемети і війська. Але там його заарештував військовий комітет уряду, звинувативши в бути п'яним і безладним. Не дивлячись на наші вимоги негайно замінити його іншим, оскільки відсутність командира загрожувала б стерти з лиця землі вдовам і сиротам, що залишилися в живих, військовий комітет уряду досі не вжив жодних заходів. Ось чому ми приїхали до Києва і представили цей звіт до відповідної влади, з проханням і вимогою, в ім’я ще живих вдів і сиріт:
1) негайно вислати в м. Тростянець слідчу комісію, до складу якої ввійти представники військової влади, революційного трибуналу і комуністичних партій; і яка має виявити і покарати контрреволюціонерів і учасників повстання і розправи, які ще й досі користуються повною свободою. Це можливо тільки в тому випадку, якщо в район Тростянця буде направлено надійний червоноармійський загін, який має близько 16 кулеметів та іншу вогнепальну зброю, для роззброєння селян і бандитів, що ще залишилися на озброєнні. (2) Негайно вжити надзвичайних заходів, спрямованих на соціальне забезпечення вдів і сиріт, понад дев'ятсот з яких уже зареєстровані. Їх обдирають, грабують, залишають буквально без шматка хліба. Вони повинні бути забезпечені провізією, одягом, медикаментами та фінансовими засобами. (3) Негайно організувати відповідальний уряд у кантоні та окрузі.
Секретар Тростянецького військово-революційного комітету.
Директор департаменту праці,
І. САФРО.
Секретар Департаменту виробництва,
Г. МОНАСТИРСЬКИЙ.
Голова тимчасової ради міста Тростянець,
Б. СЕНДЛЕР.
Секретар М. БОГДАНСЬКИЙ. Київ, 30 травня 1919 р.
III. Доповідь С. Куликової