Подаю список убитих, а також вдів і сиріт, які залишилися без засобів до існування, в м. Тростянці, куди мене направили для надання першої допомоги жертвам погрому і контрреволюції.
Після розправи, яку пережили, і якої коштували місто Тростянець кілька сотень жертв і все його майно і багатство, з'явилися ще жахливіші чинники, які завершили справу спустошення і знищення міста з невблаганним наслідком і швидкістю.
Голод з'явився внаслідок продовольчої кризи, яка існувала до розправи, а тепер значно посилилася тим, що селяни після жахливої бійні відмовилися посилати населенню хліб та інші продукти. Кілька десятків людей, які залишилися в живих, не знаходять чим зайнятися через відсутність будь-якої роботи та нинішній застій у торгівлі. Ще більш безпорадними в пошуку засобів до існування є овдовілі жінки, які залишилися з різною кількістю маленьких дітей, багато з яких мають троє, четверо, п’ять, а деякі навіть десять або навіть більше.
Але щоб доповнити цей жах і наповнити чашу гіркоти для жителів міста, з’явилися хвороби; хвороби черевної порожнини, голодний тиф та ін. Не вистачає ліків і медичної допомоги, а місцевий аптекар втік з міста, бо був призвідником погрому; так що місту загрожують найстрашніші страждання та повне знищення.
З усього побаченого я дійшов висновку, що без допомоги найширшого характеру, в національному масштабі, нічого не можна зробити. Життя міста має бути відновлено, інакше місту приречена повна руїна. Обов’язково необхідно направити до існуючого в місті Комітету асигнування грошової та матеріальної допомоги медикаментами, одягом, взуттям. Допомога має бути надана зараз, поки не пізно.
Повідомляю, що 10 червня я прибув у Тростянець Подільського уряду і застав організований Єврейський Комітет Допомоги Жертвам Погрому, відділення Центрального Комітету в Києві, приватну організацію. Вони отримували від Київського комітету протягом усього періоду субсидію в розмірі 10 тис. крб. для жертв погрому. Довідавшись про це, я повідомив Комітету, що цей Київський Комітет як приватну організацію щойно ліквідовано і що тепер усе передано до управління Народного Комісаріату Соціального Забезпечення. Тому я запропонував, щоб Комітет дочекався наших інструкцій і щоб він більше не керувався інструкціями, які він отримав від київської приватної організації. За пропозицією представника Наркомату внутрішніх справ двоє його соратників, тов. Дмитро Серебряков і Дудкін, і