Покажчик

Вони жорстоко поводилися і били кожного зустрічного єврея. Через деякий час вони почали витягувати всіх чоловіків і хлопчиків з будинків і, немилосердно їх б'ючи, відводили, або, як казали одні, на реєстрацію, або, як казали інші, на арешт і розстріл. До вечора всіх чоловіків спіймали і зачинили в двоповерховій будівлі колишнього комісаріату під охороною. Настала страшна ніч для міста, грабували, вбивали і знущалися над жінками. Вакханалія в тому числі наступного дня не припинилася Тоді за містом, біля водойми, куди викидали сміття заводу, бандити чомусь уже викопали великий окоп військового зразка, довжиною в тридцять п'ять аршин. Більше нікого не пускали на вулицю, що веде до вокзалу, і жодна з жінок не мала жодної інформації про те, що відбувається в Комісаріаті, де туди зігналася вся маса євреїв. Хоча заздалегідь викопана могила ясно свідчила про те, що доля мучеників була вирішена вранці, все ж монархісти і контрреволюціонери всіх мастей скликали о другій годині в ратуші збори під головуванням Бєлоусова. Порушувалося питання «що робити з євреями». Думки були різні. Більшість зібрання була проти масової страти всіх євреїв. Раптом на коні підскочив кат, який зіграв вирішальну роль у цій трагедії, — якийсь Древінський, оголошений тоді комендантом повстанців, колишній петлюрівський офіцер. Він крикнув: «Брати, до упряжі, швидше! За нами на бронеавтомобілях їдуть євреї з Ободівки і Верховки. Біжіть і покінчіть з євреями раз назавжди». З дикими криками «Брати, вбивайте євреїв» здичавілий натовп кинувся стрімголов до будинку комісаріату, оточив його і почав стріляти через вікна, кидати всередину бомби та ручні гранати. Несамовиті крики та стогони роздирали повітря. Хтось прокричав криваве слово: «Не залишайте їх живими, знищіть їх», — будучи впевненим, що таку юрбу не можна так легко й швидко загинути будинок комісаріату і ножами, багнетами, сокирами та іншою зброєю завершили свою мерзенну справу. Довго тривав дикий, кривавий танок смерті. Тут були муки і тортури, яких світ ще не бачив. Жертви плавали в ріках власної крові. Тут у немислимій скорботі здихалися батьки з єдиними синами або з трьома чи п'ятьма синами. Тут полягли свіжі юнаки на батьківських руках. Таким чином, з 17 до 22 год. 11 травня нещасні були повністю знищені. Фрагменти чотирьох сотень тіл зібрали і кинули в попередньо підготовлений рів. Наступного ранку хулігани швидко сформували з власного середовища загін, який не дозволив жодній з жінок вийти з дому. Крики, зойки та істеричні лементи стрясали повітря вдень і вночі цілий тиждень, аж до наступної суботи 17 травня. Під організовану охорону бандитів селянки виносили рештки єврейського майна та провізії під звуки тосинових дзвонів, які не вщухали весь тиждень. Наприкінці тижня, коли прибув загін Червоної армії, бандити Тростянецького району вже встигли розташуватися з іншими сусідніми містами Ободівкою, Верховкою, Вопрянкою і виставили в бойовий порядок війська, озброєні гвинтівками, кулеметами тощо.