Для повноти картини не зайвим буде додати, що з п'ятниці 16-го по середу 21-го місто було під безперервним обстрілом, над будинками не переставали нести бомби, і лише на кілька годин вночі стихла канонада. Євреям доводилося ховатися і від бомб, і від бандитів; вони ходили з льоху в льох і з льоху в льох. Навіть зараз, заплющивши очі, я бачу перед собою тих чоловіків, жінок і дітей, які в несамовитому страху метаються навколо, як перелякана отара овець, не знаючи, куди сховатися, де краще. Вони щойно піднялися на мансарду. Там бояться. Вони чітко чують шипіння бомб. Вони кидаються до тісного, темного, похмурого льоху. Там ще більше бояться. Їхні розуми заціпеніли від плачу та плачу дітей. Канонада стихає. Всі витягуються з підвалу на двір і знову на горище. І це триває п'ять довгих-довгих днів і ночей. А потім... потім вид убитих, що лежать на вулицях, розтерзані трупи, калюжі крові. Потім копали спільні могили, розпізнавали своїх рідних і близьких по ґудзиках, по мітках, оскільки тіла були понівечені. Похорон... і лемент, довгий, безперестанний лемент цілого великого міста.
Зрозуміло, що багато з тих, хто врятувався якимось дивом, хто пережив усі ті жахіття, не в змозі дати хоч якесь свідчення. Крім того, дуже багато очевидців негайно, як тільки це стало можливим, втекли з пеллмелу, щоб утекти якомога далі від кошмару. Цим, а також обмеженням часу роботи пояснюється недостатність офіційно заявлених речових доказів. Багато хто вимагає, щоб їхні свідчення не розголошувалися.
ЧЕРКАСИ:
Фотографії одноманітні, як одноманітні стогони і зойки. Тіла і могили, могили і тіла. І на них страшний напис, напис, який не дає спокою: «Чому і для чого?»
/. Свідчення екс-голови міської ради В. Петрова