Щодо солдатів, то єдиним екземпляром, який у цей час потрапив безпосередньо під моє спостереження, був молодий поляк, один із санітарів капітана Янчівецького, який щоранку наводив порядок у моїй кімнаті. Він заходив обережно у високих чоботях, великому пальті та кулі, схожий на якусь велику зимову тварину, яка все життя прожила на зовнішньому морозі й тому неспокійно почувається в чотирьох стінах. Здавалося, інші солдати гарнізону проводили більшу частину свого часу, переносячи величезні ікони для полкової церкви або каструлі, сковорідки та меблі своїх офіцерів. Іноді російські офіцери надто систематично вдавалися до заробітку на своїх людях, у результаті чого доводилося втручатися вище начальство. Пам’ятаю, один жалюгідний рядовий бур’яну на вигляд приходив щоранку до мене додому, щоб продати мені молоко та сир від дружини його капітана.
Євреї мали надзвичайну владу в Порт-Артурі. Здавалося, що всі провідні купці були євреями, і майже всі люди, які заробляли гроші на Росії вздовж китайського узбережжя протягом війни, були єврейськими капіталістами. Один багатий російський єврей у Шанхаї отримав величезні прибутки від репатріації поранених і умовно звільнених солдатів і офіцерів з Порт-Артура; а інший, відомий барон Гінзберг, ймовірно, потроїв своє величезне багатство, постачаючи магазини для флоту Роджественського. Я зустрів брата Ґінзберга, який керував цією роботою в Сайгоні, і, з жалем, мушу сказати, що капітани німецьких транспортних засобів, які супроводжували флот, відмовилися від багатьох запасів, які він постачав. Деякі з цих капітанів коротко заявили, що магазини гнилі, але я не знаю, чи це було справді так.
Це був важливий день для мене, який так багато свого життя провів у спекотній зоні, коли я побачив, як мій польський солдат подвоїв вікна в моїй кімнаті та розпалив вогонь у високій російській печі, бо я знав, що вперше побачу, що таке північна зима.