Незважаючи на те, що вони належать до звичайних солдатів, не може бути сумніву, що в особистому житті ці магометани люті. У перший день, який я провів з ними, я побачив, як один чоловік вихопив меча на іншого через якусь суперечку про корм. Офіцер, який стояв поруч, втомлено наказав йому скласти зброю. «Зарезервуйте це для японців», — сказав він, а потім продовжив перервану розмову про останню оперу в Байройті.
Я не знаю, чи Росія вчинила мудро, відправивши цих людей до Маньчжурії, бо якщо є хоч якась правда в звинуваченнях японців у варварстві, ці кавказці, мабуть, — хоча майже всі вони князі — були винними. Вони безперечно мальовничі, це правда, але вони не дуже хороші проти простих непоказних піхотинців. Знову ж таки, вони прийшли до Маньчжурії через невдачу.
захоплення. Вони думали, що війна з Японією буде вестися точно так само, як і війна з Китаєм; і їх не можна звинувачувати в цій помилці, оскільки їхні офіцери теж так думали. Як тільки вони переконалися, що японці не голі дикуни, озброєні луками і стрілами, вони незадоволені і хотіли повернутися додому, але їм було відмовлено в цьому, після чого багато дезертирували і були негайно спіймані і розстріляні.
Російські унтер-офіцери серед цих кавказців належать до кубанських і терських козаків, «лінії Кавказу», назви річок яких нагадують криваві битви і пам'ять про нещасного Лермонтова. До недавнього часу вони безперервно воювали проти цих лютих черкес, чию зброю та спорядження вони взяли на озброєння та чиї риси вони, здається, запозичили — факт, який пояснюється поважним звичаєм, який ці козаки досі мають, вбивати всіх чоловіків в аулі та відправляти найкрасивіших жінок до своїх «станиць», щоб вийти за них заміж.
Подібно до забайкальських і на відміну від уральських, донських чи чорноморських козаків, ці кавказці не мають списів, а повністю покладаються на свої хороші шаблі. Серед них їхав онук моєї мами Шамила, який, на пам’яті живих людей, турбував Росію партизанською війною, яку він вів з генієм і енергією, яких майже немає в історії. Георгіївський хрест, який носив літній прапороносець Дагістанського полку, був здобутий у день капітуляції Шамила.
На чолі кавказької бригади стояв князь Орбелліані з стародавнього грузинського роду, який стверджує,
походить від двох китайських князів, які отримали в 240 р. н. під захистом Артаксеркса, син якого Сапор перевів їх разом з прихильниками до Вірменії. Однак князь Орбелліані не брав участі в поході, будучи хворим у Харбіні, але його місце посіла не менш мальовнича постать князь (хан) Нахічіванський, магометанський дворянин. Ад'ютант князя Нахічіванського носив ім'я Хаджі Мурат, ім'я, яке говорить само за себе.