Там було вісім наметів для офіцерів — деякий час я сам займав один із них, — але, наскільки я міг бачити, там не було ні вбиралень, ні гідного усамітнення, і тубільці спостерігали, як білі люди звільняють кабінети природи з критичним і огидним виглядом. Нещасні росіяни були точно на рівні зібрання щойно спійманих і знешкоджених горил. Бідні дияволи! їм ледве було де розвернутися, а оскільки вони не милися тижнями, і оскільки тепер їм не давали ні мила, ні води, не дивно, що охайні маленькі японські солдати, ялинові, наче вони щойно вийшли з оркестра, з сяючими щоками й блискучими білими зубами, іноді тримали собі носи, і що навіть найбрудніші китайські кулі, здавалося, вважали цю російську неприємність чимось надто великим, щоб бути такою. переноситься мовчки. Це справді було падіння; падіння настільки величезне, що слова не можуть передати правдивого уявлення про нього. Потрапити в полон і загнати в клітку до жовтих вояків, яких на початку війни вони мали тільки одне позначення — «макака» (мавпи), — для пихатого москаля було справжньою справою. Загнати у вольєр, як худобу, і дозволити там стояти чи лежати вночі, коли уважна людина навряд чи хоче дозволити своєму коню чи собаці спати просто неба,
було досить погано; але що погіршувало ситуацію, так це те, що в охайних будинках, які росіяни побудували собі багато років тому навколо станції, японцям тепер було дуже затишно та комфортно.
Деякі з росіян намагалися поговорити з китайцями, яких вони раніше знали в Ляояні, а інші приймали сигарети, які добродушні японські солдати передавали їм через ґрати огорожі, так само, як ви передаєте печиво мавпі в клітці в зоопарку. Було жалюгідно спостерігати за марними спробами одного чи двох розпалити вогонь жменю гілок і сухої трави, яку вони зібрали, щоб закип’ятити воду в кількох закопчених і пом’ятих старих каструлях, які ще залишилися в них, щоб приготувати свій улюблений «чай» (чай). Дехто молився, звернувши обличчя до сонця та часто перехрещуючись, якими користуються православні католики. Японські солдати час від часу наслідували їх із веселого духу, але росіяни не сприйняли цю несвідому нешанобливість погано. Вони тільки посміхалися і вчили японок правильно хреститися.