Чутки про те, що на них чекають англійці, дуже пожвавлювали козаків. Отже, нарешті вони мали зустрітися віч-на-віч з цим могутнім, ворожим народом, який зі своєї міцності на морі керував усіма антиросійськими рухами, що відбувалися в європейській та азіатській політиці за останні сто років. Треба сказати, що козаки ніколи не їздили з таким духом назустріч японцям, на яких вони, здається, ніколи не мали зла.
Це був ідеальний Святвечір. Місяць був дуже яскравим. Холод був сильний. Безхмарне небо було всіяне зірками, а над величезною рівниною, якою ми проходили, панувала глибока тиша, тиша, яку порушував лише скрип шкіри, брязкіт сталі та рівний, ритмічний дзвін двічі двісті пар кінських копит по замерзлій, як залізо, землі.
За винятком лютого гавкоту сільських собак, у похмурих і сплячих селах, крізь які ми проходили, панувала мертва тиша, і, звичайно, не було жодного світла.
Сільські колодязі були схожі на порожні гнізда гігантських свічників, широкі шари льоду стелилися навколо них, а ряди замерзлих крапель, що звисали з кам’яних плит, виглядали в білому місячному світлі як розтоплений свічковий віск.
Поперемінно ступаючи риссю та пішки, а також спішуючись приблизно на п’ять хвилин щогодини, щоб розслабити наших коней, ми нарешті наблизилися до Та-хо-шаня. Гора, яка дала назву залізничній станції, здіймалася над обрієм, і коли вона піднімалася, спочатку один слабкий спалах світла з її вершини, потім інший; і кілька голосів у нашій партії одночасно вигукнули: «Сигналять!»
В одному зі своїх романів сер Вальтер Скотт змушує деяких горян прошепотіти один одному тоном, майже з благоговінням, назву однієї з великих річок Шотландії, до якої вони наближаються вночі під час війни.
Наближаючись до цієї англо-китайської залізниці, ми відчували ті ж забобонні почуття. Я кажу «ми», тому що через небезпеку, яка тепер загрожувала всім нам, ми перетворилися на велетенського аргусоокого монстра з двома сотнями пар рук і однією душею, в якій поки що злилася моя, — монстра, який мчав вперед, можливо, на знищення. Сьогодні ввечері ми могли зрозуміти, що відчували ті горяни, бо за певних умов а залізниця стає майже такою ж романтичною і такою ж вражаючою, як велика річка.
Ми відчували, що рвемося в лігво інопланетної цивілізації. Ми перескочили на одній межі з десятого століття у двадцяте, але ще не було цілком певно, як нас прийме двадцяте, бо озброєних іноземців, які подорожують під час війни, іноді приймають безцеремонно, коли вони намагаються вночі проникнути в місця, які їм не належать.