Коли козаки увійшли у володіння селом, ці собаки залишили його в кузовах, а потім жили на полях на поважній відстані. Однак вони не були ворожими; вони були тільки спантеличені. Деякі з них дали заручників у вигляді цуценят, якими опікувалися козаки, і всі, здається, більш-менш виразно бачили, що прибульці не зовсім погані. Тому вони утрималися від гавкання на росіян і, ймовірно, були готові до пропозиції повернутися на старих умовах. Але росіяни не хотіли їх повертати, і я боюся, що сувора зима їх кількість порідшала. Часто, вирушаючи кататися верхи, я знаходив двох чи трьох цих бідних тварин, які замерзли до смерті. У Мукдені китайські жебраки підбирали цих мертвих собак, чиї шкури вони продавали, а м’ясо їли.
Ситуація з китайцями справді була важкою, оскільки вся країна між Шахо та Хунами, довжиною вісімдесят-дев’яносто миль, була знищена ними, і населення Мукдена, як наслідок, збільшилося в п’ять-шість разів за звичайний розмір. День за днем я зустрічав мешканців віддалених сіл, які приходили туди, іноді з мулом і кількома каструлями та сковорідками, іноді взагалі без нічого. Я часто зустрічав міцних молодих чоловіків, які несли на дверях свою літню бабусю чи прабабусю, одну з тих надзвичайно давніх людей, яких можна знайти лише в Китаї, де поклоняються старості. Одного разу я зустрів веселого молодого фермера, який ніс двох своїх маленьких дітей, кожне гойдалося в кошику завбільшки з капелюшну коробку, балансував через плече, один попереду і один ззаду. Той бідолаха втратив усе на світі, крім цих двох дітей, але він був дуже щасливий.
Козаки ніколи не вправлялися в стрілянині по мішенях чи в будь-якому іншому вигляді; але щоранку вони проводили кавалерійську муштру на сільській зелені, і часом, повертаючись із цієї муштри, вони вибухали жвавим, деренчливим співом, який завжди змушував мене вириватися на крижане, свіже ранкове повітря, сяюче сонцем і, після перегрітої «фанзи», приємне на смак, як крижане шампанське влітку. Насправді кількість співу, яку вони виконували, була надзвичайною, і це був чудовий спів. Іноді вони співали той гарний народний спів,
Много лет, много лет, Наш Праваславний Цар!
Багато років, багато років
Нашому православному царю християнському!
хоча значна частина з них не були ані православними, ані російськими, а ламаїстами чистої монгольської крові та з вражаюче японською кастою рис, що, до речі, спонукало багатьох із новоприбулих європейських військ доволі часто стріляти чи арештовувати їх у той час.
Разючий контраст між кровожерливістю репутації козака та миролюбністю його пісень, у яких йдеться переважно про кохання та дім, а рідко про війну.