М Неможливо, — сказав він, — зайти в машину. Там два японці! Один — начальник поліції Шан-хай-квана. Якщо ви з’явіться, вас спробують зняти з потяга на Купанзе. Вони часто робили це з китайцями. Лише кілька тижнів тому вони витягли китайця з поїзда і застрелили його за моїм будинком у Купанзе. Напевно, він був якимось російським емісаром, або їх зрадив, або щось таке. Ні, японці не були в формі, звичайно. Насправді вони були переодягнені китайцями, але ми всі знаємо, що вони японці. Знаєте, це їхній чудовий центр організації Хунґузе. Так, вони часто витягували людей з цього поїзда. Але нехай спробують цього разу! / виправлю їх. А тепер мовчи. Ваш револьвер заряджений? добре! Випийте ще віскі з газованою водою! Я повернуся за хвилину, щоб доповісти».
Однак через кілька хвилин після того, як він пішов, і поки я сидів на сідлі та килимках, намагаючись стримати свій сміх, маленька гірка, через яку посуд передається з кухні до вагону-ресторану раптом відчинився, і отвір заповнився суворим, безбородим, жовтим обличчям, з потворним, рішучим ротом і розкосими очима, які цілу хвилину невблаганно, як буравини, свердлили мене. Це було обличчя японця; і, хоча я не усвідомлював жодного злочину, я почувався так само незручно під його поглядом, наче це було обличчя судді, який малює на чорній шапочці, щоб засудити мене до смерті.
Кілька станцій далі я побачив японського вершника — безсумнівно, солдата, хоча він був одягнений у цивільне — який так само пильно дивився на мене через вікно вагона; але, на щастя, пройшов Купанзе без перешкод.
Одразу після того, як ми вийшли з Купанзе, діапозитив, про який я вже говорив, знову був відведений убік, а отвір заповнився обличчям, зовсім іншим від попереднього. Це було товсте, червоне, семітське обличчя, і в той же час веселий голос почав говорити зі мною поганою російською, пропонуючи туманні, незв’язні та шанобливі обіцянки допомоги. Володар цього голосу, заможний грецький чи єврейський сатлер, який щойно приїхав із Мукдена та Цінмінтуна після того, як успішно продав росіянам велику партію спиртних напоїв, розділявся між благоговінням переді мною, який міг би стати генералом, і сильною цікавістю дізнатися, що я задумав.
Проте я його сильно розчарував, холодно сказавши, що я англієць, а не росіянин.
«Ну, я тільки чув, як люди у вагоні говорили про вас, — пробурмотів він вибачливим тоном, — кажучи, що ви були з тією групою, яка вчора напала на Ньючванг, що ви приїхали на придорожній станції, куди цей потяг не повинен їхати.