Японія повинні ще пролитися океани крові, перш ніж Європа погодиться повністю проігнорувати це.
Деякі з них, правда, майже ідеального європейського типу, з прямими очима, непомітними вилицями і маленькими ніздрями. Я сказав молодому лейтенанту, відповідаючи на цей опис, що він походить від португальців, які оселилися на Кюсю в шістнадцятому і сімнадцятому століттях, але він, здавалося, не підлещився. Жодному японцю не роблять компліментів, кажучи, що в його жилах тече чужа кров. Проте у випадку з цим молодим чоловіком я, мабуть, мав рацію у своєму припущенні, оскільки він походив із Кумамото, великого місіонерського центру португальців, і був більше схожий на іберійця, ніж на японця.
Під час цієї подорожі у мене були тісніші стосунки з японськими офіцерами, ніж будь-коли раніше, і я повинен сказати, що я знайшов їх дуже приємними товаришами. Їхня ввічливість і чітка вимова їхньої власної прекрасної мови були чудовими, тоді як їхня англійська була химерною, з невимовним шармом. Вони також не викликали підозр. Вони розповіли мені все, що знали про розташування своїх сил; але японське військове відомство не повинно хвилюватися, оскільки, по-перше, вони багато чого не знали, а по-друге, я нікому не повідомляв те, що вони мені сказали.
І тут я можу зауважити, що, як правило, молодий японський офіцер такий же ввічливий і непідозрілий, як будь-який молодий англійський мідді. Під час цієї війни він, однак, перебував під впливом суворих людей, які народилися під правлінням сьогуна і живилися в свої ранні дні залізними традиціями Самараю; але за природою речей неможливо, щоб цей стоїцизм тривав довго. Я міг би, якби захотів, навести багато прикладів його поломки.
У наші дні комерціалізації, коли багато з нас стали космополітами і мало хто з нас є безкорисливими патріотами, маленький японський офіцер може навчити нас гарному уроку. Спочатку він отримує лише тридцять три ієни п’ятдесят сенів (або приблизно £$ IOS-) на місяць, і його платня, навіть коли він досяг високого чину в армії, викликала б презирливі сміхи середнього іноземного клерка в Йокогамі. Тому для нього гроші так само незначні, як і для картузіанського новика.
Він присвячує своє життя ідеалу — славі Дай-Ніппона — і якщо, з ѣілосоѣської точки зору, це не дуже високий ідеал, то, безсумнівно, краще, ніж взагалі. Це великий привілей у ці декадентські дні – мати можливість померти за щось.
Розмова цих молодих людей була такою самобутньою і пікантною, як перший смак чудового незвичайного вина чи перше читання цікавого іноземного автора. Я виберу кілька прикладів їхньої розмови:
«Руський но Хейтай-ва варі-варі но текетошіте-ва амари йохаї».