На залізничній станції Сухудяпу я побачив видовище, яке справило на мене більше враження, ніж усе, що я бачив досі. Солдатам було підкинуто велику кількість «горілки», хліба, консервів та іншої їжі та пиття, оскільки врятувати було неможливо; і, враховуючи тисячі чоловіків, які були навколо, які днями не їли жодного шматочка, легко уявити, що сталося. Жорстокі потоки людства рушили одночасно з півночі, півдня, сходу та заходу до цієї здобичі. Багато хто з чоловіків негайно виніс із собою купу консервів, більшість із яких їм, безсумнівно, доведеться кинути, перш ніж вони пройдуть милю. Тим не менш, вони люто кидалися на будь-якого товариша, який пропонував звільнити їх від банки чи двох. Деякі сіли на землю і почали мечами та багнетами розрізати консервні банки та пожирати вміст на місці. Вени виступали на їхніх скронях, наче струни, очі були налиті кров’ю, а піт стікав по їхніх обличчях, коли вони жорстоко атакували їжу. Інші розрізають більше консервів, ніж можуть з’їсти за тиждень. Їхній голод, здавалося, втамовувався одним лише видом їжі, і їх збудження було настільки великим, що вони іноді самі того не помічали, порізали собі пальці. Але коло "горілчаних" діжок вирували чудові сцени. Стовбури були пронизані багнетами та розрубані ножами, мечами та сокирами, поки вони не кровоточили від десятків ран. Несамовитий натовп чоловіків боровся навколо цих отворів, намагаючись прикластися до них ротом або зловити дорогоцінну рідину в чашках, банках, порожніх банках з-під сардин і навіть у футлярах від японських мушль, які зручно падали навколо. Величезний червоношапочний оренбурзький козак стрибнув на одну з бочок, орудуючи сокирою, якою незабаром під шалені вигуки п'яного тріумфу впікнув оголовок іншої бочки. Вигляд того червоношапочного козака й ошелешеного натовпу, що юрмився навколо нього, нагадував зловісні історичні сцени зі сторінок Карлейля.
— Це для вас небезпечніше, ніж Товтаідзе, — прошепотів Рікачев, білий, як полотно; «Заради Бога, не розмовляй англійською».
Це попередження було необхідним, оскільки останнім часом солдати розвинули явний відтінок англофобії. Усі вони вважали, що японці не могли б продовжувати війну так довго, якби не фінансова допомога, яку їм надали англійці та американці, і ця фінансова допомога, як їм здавалося,
розцінювати як порушення нейтралітету, майже казусовий пояс.
До мене невпевнено покотився п'яний піхотинець, борода і груди шинела вся змочена від «горілки» і почав говорити голосно і нерозбірливо; але Рікачев, який, мабуть, не хотів бачити, як мені розбивають голову прикладом рушниці, як тільки солдат виявив, що він звертається до британця, встав між нами й підхопив заплутану нитку розмови.