30 січня в Порт-Артурі надійшов наказ про мобілізацію. Я випадково був у той час у військово-морській квартирі, і всі, здавалося, думали, що надії більше немає. Лікарі отримали наказ готуватися до прийому поранених, і величезна кількість ворсу та бинтів прямувала з Європи.
Тепер я спостерігав за російським флотом у зовнішній гавані з такою ж увагою, як і коли він був у внутрішній гавані; але, шукаючи його одного ранку — 3 лютого — я виявив, що він зник.
Я негайно помчав до міста, де мені сказали, що флот виїхав на світанку «з запечатаними паперами». У цей час панував значний хвилювання через британську місію в Тібеті, і здавалося, ніби назріває всесвітня війна.
Однак хвилювання було значно зменшено поверненням російського флоту о четвертій годині 4 лютого, але воно знову роздмухане повідомленням про те, що шістдесят японських кораблів відійшли від Вей-хай-вея — повідомлення, яке призвело до нових тирад проти англійців.
5 числа багато японців покинули Порт-Артур, і ми отримали телеграму про те, що «Нісшин» і «Касуга» залишили Сінгапур. Але, ура! Адмірал Віреніус покинув Суец. Наступного дня після того, як він покинув Суец, Японія розірвала дипломатичні відносини.
Однак було стільки фальшивих тривог, що в місті не було особливого ажіотажу. Двадцять норвезьких пароплавів, наповнених вугіллям, стояли у внутрішній гавані, а на причалі кілька китайських кулі під керівництвом солдата працювали на підводній шахті!
До цього часу з Європи по суші прибула велика кількість синіх курток, серед яких були найкращі артилеристи та механіки Балтійської та Чорноморської ескадр. Цікаво, яку б виставу зробив російський флот, якби не прийшли ці люди!