китайцями, які так багато постраждали від росіян, або японцями. Іноді японські солдати, приймаючи мене за офіцера, шанобливо салютували мені; і одного разу, коли я стояла біля воріт моєї японської в’язниці, деякі товариші, старші на рік чи два, спонукали маленьку дівчинку віком приблизно до трьох років підскочити вперед і подарувати мені гілку вишневого цвіту.
Виїхавши з Тудятуна, я пройшов повз наступні потяги китайських транспортних візків, піднебесні візники яких однодушно посміхалися мені й кричали: «Пу ко бін!» китайський термін, який насправді означає «не можна продати», але, здається, використовується японцями та китайцями як еквівалент «Ви безсилі. Ви нічого не можете зробити».
Дехто з них вигукував «Купець!» — російське слово «купець», після чого, швидше ніж мене прийняли за табірника, я знову одягнув двобортний російський кінь на ґудзиках, через який мене раніше помилково сприйняли за офіцера.
На півдорозі між Тудьятуном і Кандалусаном я натрапив на маленьке село, населене військовими кулі, які запросили мене до свого найкращого дому, запропонували таку просту їжу, як у них, і були дуже допитливими, доброзичливими та співчутливими. Більшість із них представилися мені в натурі, бо вони щойно купалися в новій лазні, яку вони звели; але оскільки вони самі, здається, не усвідомлювали, що в їхній відсутності одягу є щось непристойне, я, зі свого боку, не виявив жодного здивування.
Цілий ранок ми проходили повз довгі ряди в’ючних тварин на чолі зі «стьохе», які чергувалися з довшими рядами китайських возів, керованих китайцями; а опівдні тихий звук канонади, далеко на північ, показав нам, що Курокі знову виправляється, як я цілком і очікував, бо того ранку, коли я залишив його, його штаб перебував у стані гарячкової діяльності.
Минаючи в цей день збір землянок, Хара почав підраховувати силу росіян, які вона містила. Він також використовував кожну нагоду, щоб поповнити свій словниковий запас англійських військових термінів, ретельно записуючи у свій блокнот кожне незнайоме слово, яке він чув, як я вживаю. Оскільки я однаково прагнув розширення свого японського словникового запасу, відбувся чесний обмін з обох сторін. У його рюкзаку було три книги: одна «Японські військові терміни» полковника Черчилля, друга — маленький англо-японський словник, а третя — китайсько-японський географічний журнал Маньчжурії. У російській армії я іноді чув, як рядові читали романи вголос на радість товаришам, які не вміли читати, але я ніколи не знав, щоб хтось із них володів навіть стільки, скільки карта.
Але в японській армії перші солдати, як їх називають, завжди мали карти, а іноді навіть звичайні рядові.