У жвавому маленькому комерційному світі Порт-Артура мушлі Того мали щось на зразок сурми Габріеля. Ділові люди, мої друзі, які вже кілька десятків років звикли сидіти за партами з ручками в руках і бухгалтерськими книгами перед собою, раптом дійшли до думки, що в житті є й інші речі, окрім ручок, бухгалтерських книг і £. д., — що там війна, і смерть. Одного з них було знайдено через кілька годин після відходу японців, який мчав на північ без капелюха чи пальта. Клерк Російсько-китайського банку зник без уваги з дуже великою сумою грошей. Керівник великої фірми захопив усі вільні гроші в касі й пішов із зауваженням, що він витримає хорошу угоду, але буде «біо одружений», якщо витримає це.
Загалом, щирі та енергійні купці Порт-Артура не вирізнялися особливою героїчністю, почувши голос гармат. Вони розбіглися, як отара овець, що почули рев лева.
ЧАСТИНА II З АРМІЄЮ
РОЗДІЛ І
Я недовго залишався в Чефу, який після першого грубого пробудження в ніч на 9 лютого став одним із найп’яніших місць на Далекому Сході, але пішов далі до Ньючванга, а потім до Мукдена. З Мукдена я поїхав до Ляояна, а з Ляояна до генерала графа Келлера, а потім до відомого козацького ватажка генерала Міщенка, до чиєї бригади я приєднався, а не будь-якої іншої частини армії, тому що завжди чув, як росіяни, затамувавши подих, говорили про те, що козаки збираються зробити з японцями.
Генерал Міщенко, схожий на типового старого угорського гусара, з рудуватим, горбатим носом, сивим волоссям і вусами, люб’язно попросив мене залишитися в його штабі, їсти за його столом і поставити там, де він поставив.
Через кілька днів він наполягав на тому, щоб називати мене, за лагідною російською манерою, Францем Яковичем («Френсіс, син Якова», Джеймс — ім’я мого батька), і, оскільки всі його офіцери та люди були дуже привітними, моє перебування серед тих знаменитих вершників стало одним із найприємніших подій у моєму житті.
Наступного дня після приєднання до Міщенка я вирушив у розвідку і, як тільки повернувся в табір, почалася битва при Та-ші-чіао. Протягом усього бою я залишався з генералом на артилерійській позиції; бо замість того, щоб дозволити турбувати ворога своїми козаками, Міщенку було наказано залишатися на крайньому лівому фланзі та намагатися завдати максимальної шкоди своєю артилерією, і цю тактику він дотримувався до кінця року. Насправді Міщенко зовсім не кавалерист; він офіцер артилерії. Тут можу зауважити, що козак дуже любить гармати, з нього виходить вправний артилерист.
Після бою ми відступили в належному порядку, вели подібні дії під Хайченом і знову відступили.