Хтось крикнув хорунжому, щоб той дмухнув у «Припиніть вогонь», і, лежачи на землі, він дмухнув щосили. Жоден офіцер не наказав дмухнути «Припинити вогонь» чи підняти білий прапор. Чоловіки робили це за власним бажанням, а офіцери стояли поряд, мляво чекаючи смерті. Ми бачили, що на іншій борозні умови були приблизно такими ж, як і у нас. Солдати всі викинули зброю й необережно оголилися. Між двома рядами багато солдатів, які все ще бездумно тримали свої гвинтівки, навмання ходили по хребтах, з-під яких ще виступали пні торішнього врожаю «кіаолян». Один із них помахав великим білим прапором, але японці не подали жодного знаку, і їхній вогонь продовжувався.
Тут пролунав лютий крик: «Кидайте зброю!», і деякі солдати, не задовольнившись тим, що позбулися своїх гвинтівок, почали викидати патрони та ремені.
Навіть на цьому етапі все ще були люди, достатньо дурні чи божевільні, щоб кричати: «Це зовсім не японці. Це наша артилерія. Це все помилка! Стой! Стой!»
І знову дикий лемент «Стой! Стой!» підіймається й опускається, як морські хвилі, меланхолійні труби дмуть у той час, як марне «Припиніть вогонь!»
Я переконаний, що люди, які очолювали цей крик •' Стой! Стой! Вони бігали навколо, як дикоокі пророки, які бачать, як цілий світ мчить до загибелі; і я боявся, що вони знищать усіх нас.
У бою сибіряку властиво розгубитися. У Тах-ші-цзяо я бачив майже десяток божевільних піхотинців, яких привели до батареї Міщенка,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
і один із них, раптово спалахнувши від люті, ледь не розгромив увесь персонал у той час, коли на нас сильно тиснули японці. У своїй книзі про війну М. Рекулі розповідає жахливу історію штабного офіцера, який збожеволів у битві біля Шахо; і німецький кореспондент, який був захоплений разом з іншим загоном під час цього відступу з Мукдена, і який був моїм товаришем полоненим в Японії, де він виявляв симптоми сильного нервового збудження, згодом застрелився.
Поруч лежав худий холоднолиций чоловік із обличчям, закутаним у пальто. Він лікував незначну рану і час від часу еякулював про себе слово «Смерть! Смерть!» (Смерть). Раптом він перевернувся, як людина, яка неспокійно обертається уві сні, але ніхто не підозрював, що з ним щось трапилося, поки японці не підійшли, коли ми виявили, що він мертвий. Кремезний чоловік, що стояв у відкритому полі за п’ятдесят ярдів, безмовно впав, як купа старого одягу. Полковник впав з коня, отримавши поранення в мозок, після чого перелякана тварина кинулася з місця.
Незадовго до цього деякі з його офіцерів попередили його, щоб він зліз з коня; але він відповів, майже словами героїчного великого князя Святослава Сгоревича, що в смерті немає ганьби,