Тоді привели російського дезертира зі зв’язаними за спиною руками, звинувативши його в тому, що він був серед японців і навіть стріляв у своїх. Це була надзвичайна історія; але запорошені, озлоблені солдати, які привели його, стверджували, що він не належав до жодного полку в тій частині поля, і що вони бачили, як він залишив японські лінії та заповз серед них, очевидно, щоб переконатися в їхній силі, а потім донести інформацію до ворога. Висновок полягав у тому, що він здався японцям, можливо, кілька місяців тому, і що вони відтоді наймали його ходити в його російському мундирі та здобувати їм інформацію, яку не могли отримати ні вони самі, ні їхні китайські шпигуни. Цей нещасний ренегат не викликав особливого співчуття у своїх викрадачів. Коли він побілілими губами спостерігав, що в нього вдома дружина і діти, один із солдатів сказав йому не хвилюватися за них, бо «японці їм гроші добре пришлють».
Начальник штабу люто лаяв його, спитавши, чи належить він до православної церкви і чи носить хрест. Було б великим відкриттям, якби він виявився євреєм; але на грудях його сорочки, роздертої, було виявлено, що він носить хрест — теж грецький, а не латинський.
Приблизно тоді ж привезли кількох китайців, звинувачених у сигнальній справі. Більшість з них були збиті всі купою, так би мовити, з переляку; але один гарний, привітний юнак, який говорив двоє чи троє словами "свинячої" росіяни, використав таку дипломатичність, яка, враховуючи великі труднощі, в яких він працював, була справді чудовою, хоча часом жахливий страх, що стискав його серце, на секунду проступав через цей шар самовпевненості. Не маючи змоги розмовляти своїм язиком, який, мабуть, був дуже солодким на його рідній мові, він використовував свої гарні мигдалеподібні очі та виграшну посмішку з усією майстерністю кокетки; але він міг би з таким же успіхом побачити віху. Я не пішов дивитись, як його вбивають, але використав для себе більшу користь, обійшовши село з Рикачовим, намагаючись знайти вільний будинок, бо в генерала було досить тісно. Ми були здивовані, виявивши один чудовий будинок, який був зовсім порожній, і коли ми запитали, чому він не був зайнятий, нам сказали, що це тому, що японська куля минулого дня пробила дах і вбила солдата, коли він обідав. Лестячи собі, що ми, у всякому разі, вільні від забобонних страхів, ми з Рікачевим одразу ж оселилися тут, але коли настала темрява, ми раптом виявили, що все-таки було помилкою відокремитися від Посоху.