Я ніколи не забуду радості, з якою знову побачив удалині спокійні вогні гавані Чефу. Здавалося, минув вік жахів, відколи я бачив їх востаннє. Капітан став на якір здалеку, поряд з російським пароплавом, який, у блаженному невіданні про все, що щойно сталося, йшов готовий продовжити до Порт-Артура з вантажем худоби. Потім він відправив мене на берег у корабельному човні, щоб я міг передати телеграму до того, як хтось із кореспондентів у Чефу дізнається про це. Це була година веслування, перш ніж ми досягли причалу; а потім, хоча човен із китайською командою негайно відштовхнувся знову, залишивши на суші лише мене та головного офіцера Colmnbia, кілька швидких співочих односкладових звуків, які пролунали між людьми в човні та шезлонгами на причалі, видали нашу таємницю завзятим піднебесним купцям міста, і за годину російський рубль впав до таких глибин, як ніколи раніше не розумів. Поспішаючи до телеграфу, я весело сміявся з цілковитої сонливості та респектабельності цього спокійного маленького порту, який дуже нагадував мені незрозуміле село в Англії мокрого недільного дня, бо я знав, що ношу новини, які сколихнуть його, як землетрус. На телеграфі було тихо, як у церкві в будній день. Голосно цокав невидимий годинник, і якась стара жінка пояснювала телеграму блідому, знудженому на вигляд клерку, який докірливо глянув на мене, коли я увійшов, судячи, безперечно, з мого вигляду, що я п'яний. Ще за десять хвилин той клерк вибіг зі свого святилища з розчервонілим обличчям і мовчки схопив мене за руку. Тієї ночі я опинився в японському консульстві, де командувач Морі з Імператорського флоту Японії демонстрував захопленій публіці, серед якої були містер Бріндл з Daily Mail і містер Денні з Associated Press, британський прапор, розірваний снарядом. Це був прапор, який майорів на щоглі «Колумбії» під час її шалених перегонів із Порт-Артура.
РОЗДІЛ V
Зараз я спробую трохи розповісти про те, що відбувалося в той час у Порт-Артурі.
У понеділок, 8 лютого, незнайомець, який приземлився в тому місті-фортеці, відразу ж опинився в атмосфері, зарядженій до найвищої міри електрикою; і, хоч би яким млявим він почувався, сходячи на берег, незабаром він, як і всі навколо нього, став схвильованим, нервовим, сповненим очікування й невиразного страху.
Можна було б сказати, що зміна була спричинена більше чимось в атмосфері місця, ніж чимось, що було почуто чи видно, бо нічого не було видно, окрім груп збуджених людей — дам, продавчинь, китайських «хлопчиків», «ізвощеків» тощо, — які дико жестикулювали на тротуарі, і нічого не було чути, окрім лепету заплутаної та незрозумілої розмови, у якій через часті При повторенні в пам'яті закріпилися одні слова «японці» (япон.) і «война» (війна).