Один із них підійшов до мене, мабуть, прийнявши мене за офіцера, але пішов, спантеличений, не побачивши ні шпаги, ні еполетів. Інший, більш щасливий, кинувся до справжнього офіцера, який стояв поруч, і поклав руку на ефес шаблі останнього. Цей офіцер (який, до речі, отримав контузію голови) посміхнувся і весело дозволив японцям взяти зброю. Наступне, що я усвідомив, це те, що ворог наблизився до нас по всій лінії, і що між ними та їхніми викрадачами точилася величезна кількість захоплених рукостискань. Росіяни сміялися від радості, наче зустріли давно втрачених братів, і намагалися висловити свої почуття частим повторенням таких «піджин» російських фраз, як «Шибка Знаком» («Дуже хороші друзі») і т. д. Японці, очевидно, не розуміли цих фраз, але їхня доброзичлива посмішка була варта цілої книги ввічливих протестів.
Вони виглядали такими ж задоволеними, як діти, які отримали нові іграшки, і не заперечували, коли красномовними жестами, що виражали надзвичайну спрагу, росіяни впали на коліна й спорожнили пляшки з водою, які висіли на поясах їхніх викрадачів. Тим часом кілька кінних офіцерів в'їхали до нас, даючи вказівки людям, деякі з них після цього дали нам знаки, щоб ми йшли з ними, а інші підняли наші рушниці та почали стріляти в них.
повітря. Кілька китайських кулі згодом з’явились на місці події та безпристрасно послідували за нами з численними зв’язками зданої вогнепальної зброї.
Весь цей час мені дозволяли бігати, фотографувати двома фотоапаратами. Навіть японські рядові чудово розуміли, про що я, і лише казали один одному «Шашін-кікай десу» («Це кодак»). Судячи з минулого досвіду, я боюся, що фотографувати було б не так безпечно, якби я був з японцями, а мої викрадачі були росіянами.
Довгий кортеж роззброєних полонених, ми тепер повільно йшли між двома рядами озброєних японців, які супроводжували нас до пагорба, з якого була випущена шрапнель і на якому тепер стояв великий натовп японців. Наші захоплені скористалися цією нагодою, щоб позбавити російських офіцерів біноклі та деякі інші предмети, які вони за правилами війни навряд чи мали права захоплювати. Вигледівши в моїй кишені пару гарних рукавичок з обшивкою, молодий рядовий жваво вихопив їх у мене, перевіряючи мої заперечення погрозливими жестами. Пізніше я чув, як російські офіцери скаржилися японському командиру на ці дрібні крадіжки; але оскільки російські офіцери не могли ідентифікувати винуватців — бо японці були схожі, як качині яйця — і оскільки японський командир сумно нарікав на власну нездатність зробити це, справа не пішла далі.