Тим часом добрі люди Порт-Артура були занепокоєні уві сні чи під час гулянь у ніч на 8 лютого звуком стрілянини, яку вони, звичайно, приглушили, щоб потренуватися. З тих пір містер План^он сказав мені, що, почувши цю стрілянину, він просто повернувся на бік і знову заснув, настільки він був переконаний, що це не було нічого особливого. Однак наступного ранку в повітрі відчувалося шалене хвилювання. Японці в темряві торпедували три бойові кораблі. Флот «Мікадо» був на вулиці. Місце збиралися бомбардувати. Якщо раніше люди хвилювалися, то тепер вони були збуджені подвійно. Вони товпилися на вулиці, що виходить на гавань, напружуючи очі до горизонту. Віце-король, мабуть, сказав своєму оточенню показатися на публіці, щоб угамувати хвилювання, бо незабаром містер Планон, полковник Вершінінг, мер, генерал Стоссель та інші знатні особи проїхали вулицями, привітно розмовляючи з усіма та загадково посміхаючись, коли їх запитували про подію минулої ночі, ніби даючи зрозуміти, що все це було невеликим сюрпризом, який вони самі зробили. місто. Проте ближче до полудня, коли гармати знову почали гриміти, нудотний страх охопив кожне серце, і коли японський снаряд упав на вулицю майже навпроти Кларксонової, утворивши яму, у яку можна було зарити мула, людей охопила дика паніка. Ніби судний день настав.
Один із перших снарядів упав перед офісом барона Ґінзберга, чия лісова концесія на Ялу мала значну участь у війні.
За день до бомбардування барон, який, хоч і єврей скромного походження (його справжнє ім'я Месс), і чиє право називатися бароном сумнівається, є особистим другом адмірала Алексєєва, заявив, що війни не буде, і, очевидно, повірив тому, що сказав.
Від'їзд японців виглядав погано, але не послабив бадьорого оптимізму великого єврейського капіталіста, який вважав, що все це "блеф".
Коли великий снаряд упав перед його кабінетом, частково зруйнувавши його та зробивши велику діру в землі, барон передумав вважати все це «блефом» і раптово зник з поля зору. Він був після-
Уордс виявив одного зі своїх службовців, який зіщулився в кутку залізничного вагона третього класу, який був настільки вражений цим видовищем, що вскочив у той самий поїзд і поїхав практично ні з чим, крім своєї кишенькової книжки та одягу, який мав на спині. Кількість раптових зникнень такого роду була великою.