ліжко, мабуть, не помолившись. «А ти, хіба ти не молишся, Маленький Яструб (sok61ik)?» Щодо них, то вони молилися довго й палко, більшу частину часу стоячи обличчям на схід, але дуже часто вражаюче раптово падали на землю й торкалися чола підлоги.
Наступного ранку я знову знайшов у них ласку, сфотографувавши їх усіх поспіль перед хатиною, де ми ночували. Минуло багато часу, перш ніж вони влаштувалися для власного задоволення з оголеними мечами перед камерою, але нарешті вони були задоволені, хоча спочатку трохи боляче, тому що я не міг дати їм «сніємки» (фотографії) тут же.
Випивши чаю, я та мої товариші знову вирушили в дорогу, і пізно ввечері ми дісталися дому старого генерала донських козаків, який потішив моє серце, сказавши мені, що я зараз на крайньому фронті — факт, який я вже дізнався з безперервного гуркоту гармат і брязкоту мушкетів — і що за кілька миль точиться велика битва. Навіть поки він говорив, молодого японського кавалериста взяли в полон, і, щоб дати Донському генералу високу думку про мою користь, я негайно спробував з ним поговорити. Його звали Сакімото, він походив з Марга-Уті, Інага, і був захоплений у сусідньому селі, куди він разом із дюжиною інших розвідників увійшов. Козаки кинулися до села, але всі японці втекли, крім нашого друга, який сказав мені попросити «сеоквана» (генерала) не рубати йому голови. Коли генерал почув це, він помітно надувся від доброзичливості,
і, сяючи на в’язня, як батько, він заявив, що росіяни ніколи не карають в’язнів смертю тощо. Почувши, як деякі російські офіцери вживають слово гейша, в’язень сказав мені, що якщо вони не вб’ють його, він привезе з Японії скільки завгодно гейш — і дуже гарних гейш. Незважаючи на це, він, очевидно, був упевнений, що його збираються стратити, бо ніщо не може бути сумнішим, ніж погляд його темних очей, коли він віддав мені військовий честь перед тим, як його забрали. Останніми його словами було прохання нагодувати його коня, який був захоплений разом з ним і який не мав нічого їсти з ранку. Старий козацький ватажок був дуже вражений, почувши це, і негайно дав вказівку погодувати коня.