наше село. M Я б віддав усе, щоб знати. Чи збирається Росія навмисно посварити Китай, щоб розширити територію війни і дати привід для захоплення Туркестану, Монголії і навіть, можливо, Пекіну? «У цьому не було нічого неймовірного. Англія з радістю зробила б це в давні часи, поки їй не набридло захоплення земель. Але який міжнародний гріх! Величезний характер злочину приголомшив і захопив мене. Це навіяло спогади про царя Петра та Фрідріха Великого. «Я зараз, — сказав я собі, — от-от побачу започаткування руху, порівняно з яким російсько-японська війна є такою ж. нічого. Тому я повинен зворушити небо і землю, щоб отримати дозвіл супроводжувати цей набіг».
За день до початку було російське Різдво, яке ми, як добрі християни, відзначили, поївши "кутію" та "варенооху" та влаштувавши велику гулянку. Як не дивно, саме в розпал цієї гулянки я вперше почув про падіння Порт-Артура. Полковник Орлофф приїхав пізно ввечері, і його перші слова, сказані тихим тоном братові-офіцеру, були: «Порт-Артур упав, упав». Але мало хто з офіцерів і ніхто з чоловіків не знав про це, поки не минули тижні.
Міщенко мав при собі, крім своїх дванадцяти полків драгунів і козаків, двадцять дві гармати, тобто майже три батареї. Дві з цих батарей стріляли меланітом, решта – осколками. Усе це були, звичайно, кінні батареї, по шість коней тягнули кожну гармату. Крім того, з Дагестанським полком було чотири Максима, але ці корисні маленькі гармати, я думаю, ніколи не використовувалися під час просування на південь. Ми йшли трьома колонами. Права колонка, яка складався з Приморського, Нержинського і [Чернігівського драгунів і прикордонної гвардії, під командуванням генерала Самсонова, і поки головні сили не досягли Тайцзи, вони перетнули західний берег Ляо-хо.
Центральну колону складали зайбайкальські козаки, тобто Верхнюдинський і Читинський полки, і уральські козаки. Командував ним генерал Абрамов, ватажок уральських козаків, а супроводжував генерал Міщенко.