Раптом до нас їде маленький схвильований чоловічок. Коли він спішується, ми бачимо, що це лейтенант, а повний чоловік років тридцяти, зі слабким дитячим обличчям і круглими виряченими очима. Одяг у нього дуже гарний, штани щільно сидять на пухких ногах, він забезпечений флягою для коньяку, біноклем, компасом, усе в комплекті. Він також у стані жахливого, неприхованого «фанку». На його обличчі та в кожному русі тіла відбито жах. Його нещасливий стан сильно контрастує з його войовничим і модним спорядженням. Він показує на невеликі хмари осколків на північ і північний схід.
«Вони нас обходять, — бурмотить він, і його товсте обличчя нагадує обличчя немовляти, яке збирається заплакати, — а козаки кажуть мені, що вони пройшли вздовж західного берега Гуни й тепер біля Мукдена».
Волинський полковник дуже розсудливий і спокійний. Видається таким дивним, що він такий, адже особиста нечистота й безлад зазвичай асоціюються з пияцтвом і непорядністю.
«Неможливо!» — каже він. «Я знаю точну позицію...» (встигла вловити лише фрагменти розмови; Волинський полковник дуже обережний). «Йотий корпус і 16-й корпус знаходяться на іншому березі річки Хун на південь від Сіфонтая... Японці опиниться між двох вогнів... чули сьогодні сім атак Байтапу... три дні бій... демонстрація ліворуч, праворуч, у центрі, але справжня атака з напрямку Цінмінтун... так, Каулбарс отримав командування японець хотів перерізати стрілецьку дивізію
1 БЕРЕЗНЯ І 2 БЕРЕЗНЯ 237
західному березі Гун, 15-й знаходиться з цього боку. Так, Джентана забрали сьогодні вранці, але ми збираємося повторити його сьогодні ввечері».