Я пам’ятаю, що того дня погода була особливо гарна, сонце світило яскраво, а повітря було досить теплим, щоб можна було визнати, як я час від часу прогулювався палубою без пальта. Іноді я заходив усередину і неквапливо працював над газетною статтею, в якій чітко демонстрував, що навіть якби війна й почалася, японці ніколи не наважилися б напасти на Порт-Артур. Цю статтю мені, я вважаю, не потрібно відтворювати тут.
Іноді я спостерігав, як один із військових кораблів займався стріляниною, мішенню був мініатюрний корабель Man-O'War, який буксирував паровий катер, і хоча стрілянина була поганою, вона була не такою вже й поганою, як мене змусили вважати раніше. Опівдні на борту одного з лінкорів чудово грав оркестр. «Як шкода, — подумав я, — якщо націю таких музикантів колись розгромить народ, у душі якого немає музики!»
Звісно, я знову й знову уважно розглядав через корабельний телескоп величний ряд бойових кораблів і крейсерів, які мене оточували. Маленьке навчальне судно Гіляк трохи потішило нас невмілими спробами хлопців на борту згорнути вітрила, спробами, які були такими неморськими, що змусили нашого капітана жахливо вилаятись і ще більше зіпсувати собі вдачу, і без того сильно вражену не стільки карантином, скільки фаворитизмом, виявленим до пароплава конкурентної компанії. Цей пароплав прибув одночасно з нами, але через те, що на ньому була худоба, карантин не був накладений, і, розвантаживши вантаж, він вийшов того ж вечора. Окрім великої рогатої худоби, на її борту були також два кореспонденти-конкуренти з Чефу,
і коли я спостерігав, як вони зайшли у внутрішню гавань, а потім відпливли на південь і безкоштовний дрот, безсумнівно, маючи великий бюджет новин у своїх блокнотах, у мене виникла сильна спокуса наслідувати приклад капітана Андерсона та вживати нецензурну лексику.
Я помітив, що всі бойові кораблі частково готові до бою, а в деяких випадках відправляли на берег свої човни. Але день йшов, і нічого більше не відбувалося, ми поступово перестали думати про те, що віщують ці зловісні ознаки, і обмежилися питанням, чи вийдемо ми з карантину наступного ранку чи отримаємо додаткову дозу протягом двадцяти чотирьох годин.
У другій половині дня приплив підніс нас так близько до Новик, що ми могли прочитати її ім’я старослов’янськими літерами на луку. Ближче до сутінків три торпедні катери, які щовечора мали звичку патрулювати за межами флоту, пронеслися повз нас із сильним хлюпом і стукотом, залишаючи за собою потік розбитої піни води.