Коли я приїхав до Мукдена в квітні 1904 року, я знайшов місто дуже нудним, сильно контрастуючи в цьому відношенні з Ляо-яном. Заповнений храмами та буддистськими монахами, він здавався свого роду зів’ялою церковною столицею, як Канді на Цейлоні, Аютія в Сіамі чи Кіото в Японії. Коли мандрівники висадилися в похмурій маленькій халупі, яка служить залізничною станцією, вони побачили, що це місце майже безлюдне. Начальник станції, грецький цирульник і кілька офіцерів і солдатів були єдиними мешканцями цього замкнутого місця. Не було шведський стіл, і ніяких "джінрікш" чи інших засобів пересування не чекали надворі. Оскільки місто розташоване за милі від станції, відсутність транспортних засобів була серйозною проблемою; і мандрівникам доводилося йти до тієї частини горизонту, де, як вони вважали, лежить Мукден, приблизно так само, як червоні індіанці в преріях Далекого Заходу безтурботно прямують додому після виходу з потяга в якійсь точці, де, за винятком залізничної станції, не видно жодного будинку.
У самому місті було лише два-три будинки, де можна було купити європейські товари. Вулиці були майже безлюдні, а городяни ще не позбулися своєї звички витріщатися на європейських покупців так, ніби в останніх було більше голів, ніж встановлено.
Лютий 1905 р. — Яка тепер зміна сталася!
Станція забезпечена буфетом, куди я міг проникнути лише один чи два рази через натовпи офіцерів, лікарів і медсестер Червоного Хреста, які завжди заповнюють його.
Натовп "джінрікш", які чекають надворі, нагадує станцію Шімбаші в Токіо. Є великий загін солдатів, які прямують на північ, бо частина японської кавалерії щойно підірвала залізничний міст у Чанчуні, за 160 миль на північ від Мукдена, і бригада 41-ї дивізії була відправлена, щоб їх перехопити. Два полки козаків також увійшли до Монголії з такою ж безрезультатною місією, і, повернувшись, вони побачать, що битва під Мукденом відбулася і програна.
На вулицях міста так само людно, як на вулицях квітучого ринкового містечка в Англії під час
Різдвяний сезон. Іноді, справді, затори робили честь Стренду.
Нескінченні черги возів і коней замикаються біля воріт і блокують вуличний рух на години разом.