Зміна запорошеної Маньчжурії на чисте море, яскраве небо, зелені острови, засніжені чайки, радісне винне повітря, сонячне світло, що виблискує на полірованій міді Ава Мару, снігові хвилі, що танцюють перед носом, біла піниста вода, що постійно б’є з конденсатора збоку, море збурюється в піну під пропелером, палуба біла й біла. бездоганний, як засніжена квартердека британського військового корабля, чіткий обрій, — ця зміна була настільки великою, що я відчув — ну, я відчув, ніби я щойно випив глибокого ковтка якогось рідкісного вина.
Вузька біла смуга зім’ятої води стрибала перед дугами й утворювала з обох боків широку смугу кремового прибою, який кидався назад, швидкий, як млин. За гвинтом ринула, як струмок під катарактою, роздерта вода. З усіх боків простягалося склоподібне море, склоподібне, за винятком того місця, де ми його прорізали, і там воно кипіло, і можна було побачити міріади білих повітряних бульбашок, які танцювали під поверхнею й виразно виднілися на темно-синьому. Я годинами слухав у перервах між ритмічними ударами спокійного, пульсуючого двигуна,
чудове шипіння води та спостерігати за кремовою піною, що покривала її поверхню, і маленькими, радісними хвилястками з гребінцями, що витончено мчать назад, як морські німфи, удавано стривожені грубим дотиком кіля.
Перше вражаюче, що ми помітили, як тільки ми сховалися з поля зору, це відсутність пилу! Повітря — справжнє повітря — без жодної порошинки! Чи можливо це було?
Четверо кореспондентів, які провели рік у Центральній Маньчжурії, здивовано дивилися один одному в очі і всі одночасно задавали одне й те саме питання: «М Немає пилу?» «Це було майже тривожно. Це було так, ніби якесь постійне явище, абсолютно необхідне в економіці природи, якимось дивним випадком було втрачено; ніби ми раптом опинилися в безгрішному світі.
Як сталося, що ми нарешті побачили блакитне небо над собою, білі ворсисті хмари? Здавалося, ми розглядаємо природу за допомогою якогось чудового оптичного приладу, який посилював кольори, очищав повітря, робив усе дивовижним і надзвичайно виразним. Щодо себе, я відчував, ніби знову дивлюся на світ свого дитинства, той світ, який мав усю славу й несподіваність нового, блискуче розмальованого дерев’яного коня, але який, на жаль, мав! протягом такого довгого часу було звичним, сірим і несвіжим.
Саме в таких випадках ми розуміємо, як багато ми завдячуємо морю. Це робить нації чистими, великими та авантюрними. Одного повороту на чистій провітрюваній палубі «Ава Мару», «лютою від аромату безмежних морів», достатньо, щоб показати, як ця війна була виграна, розрахована краще, ніж навантаження візка навчив трактати, щоб пояснити переважання англосаксон.