Ми проминули кілька інших голих трупів, один з яких був без голови і ще був теплим, бо коли я впав на нього, моє обличчя торкнулося його. Спочатку я подумав, що це тіло живої людини, і лише коли спробував напоїти його, то виявив, що воно безголове. Довгий час після цього я боявся, що моя нервова система була назавжди ушкоджена шоком, який я отримав при цьому. Я не міг навіть думати про цей випадок, бо щоразу, коли я думав, він охоплював мій мозок, як божевільна одержимість.
Отже, було очевидно, що китайці були поруч, і моє серце стиснулося, як свинець, бо ніщо так не жахнуло мене, як перспектива бути обезголовленим і роздягненим догола, бо я відчував, що в такому випадку моя власна мати не впізнає мене. Я втратив би свою расу, свою індивідуальність. Я втратив би той знак, той особливий характер, який кожен уявляє, щоб виділити його із загального стада. Я просто став би грудкою екскрементів, погноєною війною. Душа і тіло, як мені здавалося, будуть однаково знищені. Будь-хто, хто хоч раз бачив це жахливе видовище, труп без голови, може зрозуміти, який жах я відчув, і тугу, з якою я прагнув у ту мить освяченої могили на якомусь зеленому схилі пагорба в Ірландії. Смію сказати, що в усіх моїх товаришів була однакова туга, бо я чув, як один пішохідний козак казав, що він був би не проти бути вбитим, якби його поховали біля великої ріки.
"як у рекрутській присутності переміряли його роздягненого"... («Ого, генерал у Пітері сам здивувався, який дужий мій хлопець, коли його голим привели до зали огляду»).
Через дивну фізичну слабкість, яка охопила мене в цей час, а також через страх, що я впаду першим, якщо на нас нападуть спереду, я спробував пробитися в центр нашої колони, але, як і всі інші, мені це не вдалося.
Ніхто не знав, куди ми йшли, хто нами командував і з яких військ ми складалися. «Я нье магу знать» — так стереотипно відповідали солдати, до яких я звертався за інформацією. Ми йшли долиною Тіні. Між нами й Тілінгом лежала прірва, подібна до тієї, що відділяє живих від мертвих. Я відчув, що перестав бути людиною, а став річчю, уламком, який кидає туди-сюди в натовпі.