Я відправився в Порт-Артур на японському судні «Тайрен Мару», і Дальний був першим російським портом, куди ми зайшли. Я вперше побачив Дальній рано вранці, коли, вставши, я побачив, що ми наближаємося до причалу з міцної кладки, забезпеченої всіма сучасними пристроями для навантаження та розвантаження вантажів, а поруч чекають залізничні потяги, щоб вивезти цей вантаж не лише до Сибіру, а й до Європи. Коли я зійшов на берег, мене глибоко вразили довжина й розмах причалів, а також чудові бетонні блоки, використані для їх будівництва. Чоловіки, відповідальні за цю роботу, очевидно, будували не на віки, а на всі часи. Не було потреби робити набережні такими великими й складними, але було щось римське, щось характерне для будівничого імперії в цьому щедрому витрачанні грошей; і, зважаючи на загрозливу позицію японців, спокійна впевненість, яку свідчили ці величезні витрати, була особливо вражаючою. Якби хтось пророчив мені в ту мить, що через вісімнадцять місяців я буду в полоні японців у завойованому Дальньому, я був би мало схильний йому повірити.
Сам Дальній був зовсім новим європейським містом, у ньому не було нічого китайського, за винятком кількох вулиць китайських халуп, які мали залишитися лише тимчасово; для самі австралійці зараз не більш рішучі не допустити жовту расу до Австралії, ніж росіяни тоді були до того, щоб не допустити жовту расу до Дальнього.
Єдиним недоліком Дальнього, який вважався великим портом, було те, що в ньому практично не було мешканців. Це було як місто мертвих.
Єдиними людьми, яких можна було зустріти, були солдати чи чиновники. Каменяр повільно йшов вулицею, і луна його кроків завмирала вдалині раніше, ніж хтось інший. Тоді б козак поскакав! минуле на волохатому, неохайному китайському поні.
Інколи з великою швидкістю проносився «извощеек» (карета), в якій був офіцер. Тоді знову запанувала б тиша.
Чи може читач уявити собі передмістя якогось європейського чи американського міста, яке раптово виникло під час панування будівельного божевілля і яке майже, але не зовсім, вийшло з рук будівельника? Багато сімей живуть у рядах неоштукатурених будинків, з жалюзі на вікнах і кричущо новою черепицею на даху. Інші будинки добудовані, але досі не заселені, а підлоги обтяжені розчином, цвяхами та шматками цегли. Ще інші будинки оточені риштуваннями й добудовані лише наполовину; а поруч з ними в усіх напрямках валяються дошки, купи розчину, купи цегли, каменю та сланцю. Уявіть собі, як виглядає таке передмістя в якусь неземну ранкову годину, скажімо о 4 ранку, влітку, і ви добре уявляєте, як виглядав Дальній, коли я відвідав його опівдні одного дня вересня 1903 року. Мушу визнати,