Одного разу я почув, як декламували біля багаття чудову баладу, яку поет, здається, Жуковський, склав у російському таборі напередодні битви на Тарутині під час вторгнення Наполеона в Росію. Воно починається з потужного опису ночі в таборі —
На полие бранном теешеена; Огнее между шатрамее!
Тиша спочиває на полі бою, Палають вогні між наметами.
Але найкраще в цій баладі — звернення до мертвого героя, звернення, яке, до речі, запозичив Бренджер у своїй «Chant du Cosaque».
«Хто, — запитує поет, — цей величезний велетень, цей вершник з Півночі, що дивиться страшними очима на табір сплячого ворога?
«Зі страшними криками відлітають привиди з його шляху, який, аж до снігових твердинь Альп, усіяний грозами.
«Гал блідне. Під цим злим сяйвом сармат тремтить у своєму наметі. Горе! Горе! Ворога! Це дух нашого жахливого Суварова!»
Природно, що козак у своїх баладах не забуває згадувати про коня. По суті, йому вдається вводити його в найнеймовірніші теми. Одна з російських шлюбних пісень починається, наприклад, так:
Матушка! Що робить цей пил на рівнині? Садар'ня! Що робить цей пил на рівнині? „Дочко моя!, копита, стукіт коней! Садарня І, стукіт копит, стукіт коней!
Звичайно, закоханий сидить верхи на одному з коней, хоча прекрасна не повинна цього знати. Знову в іншій шлюбній пісні:
«Не сокіл по небу летить, «Не сокіл із синім пір’ям, «То сміливий юнак мчить відважно».
Коли настала зима, деякі сказки (історії), які козаки розповідали довгими ночами біля самовара, були розраховані на те, щоб по м’яту по м’язі побігли, історії про давні часи, коли козак,
вбив іншого козака (якщо він убивав людину, яка не була козаком, то, здається, це взагалі не розглядалося як убивство чи навіть ненавмисне вбивство), був живцем похований під труною вбитого ним чоловіка. Іноді привид убивці з’являвся з труною жертви на спині та переслідував кожного, хто вночі проходив повз його могилу, і страх перед погонею був достатнім, щоб не дати найсміливішому вершнику наблизитися до місця з привидами.
Я вперше почув цю історію однієї ночі відразу після битви при Шахо, посеред пустельної долини, де щойно було вбито близько десяти тисяч чоловік, і мені здалося дивним, що жоден із козаків, які в Росії були б до смерті налякані, якби їх попросили пройти повз могилу вбивці вночі, анітрохи не занепокоївся, коли їм наказали самому перейти цю долину мертвих у будь-яку годину за двадцять чотири. чоловічі кістки. Козаки, здавалося, не більше чекали появи привидів на полі бою, ніж у м’ясній крамниці.