Околиця була всіяна бинтами, чоботями, зрізаними з поранених ніг, смугами брудних і закривавлених сорочок і «рубашок». Маті були забризкані кров'ю, а на землі поруч з ними лежали двоє солдатів із ранами були настільки погані, що вони були без свідомості, і їм залишалося жити лише кілька хвилин. Їхні обличчя були закриті шматком каламутного мішка, до якого приліплено трохи вівса, і я помітив, що груди одного з них піднімаються і опускаються.
Інші — мертві люди — мали жахливо убогий і огидний вигляд, коли їх кидали на вози. Колона машин Червоного Хреста безперервно простяглася від Шушаня до Ляоян.
Деяких поранених офіцерів тримали, як малих дітей, коли вони, жалібно стогонучи, розряджали кабінети природи. Раптом я виявив, що сиджу у великій чорній дірі в землі. Його зробив снаряд, а інші снаряди падали навколо. Здавалося, якийсь мстивий бог, подібно до катів святого Себастьяна на знаменитій картині Поллаюолі, навмисне пускав свої жахливі ракети таким чином, щоб не поранити нас смертельно, щоб ми могли випробувати якомога більше страждань перед тим, як отримати останній, безповоротний удар.
Нарешті полковник Вотерс і капітан Райхман залишили мене, щоб піти слідом за Штакельбергом, і, щоб я не забув цього, я користуюся цією нагодою, щоб подякувати цим двом хоробрим чоловікам, які представляють дві великі верстви мого власного народу, за доброту, яку вони виявили до мене в цій важкій нагоді.
Була шоста година вечора, і японці збиралися завдати грандіозної атаки. Ми потрапили під підготовчий артилерійський вогонь, який був зосереджений на Шушані, і який полковник Вотерс, спокійний, начитаний спостерігач, оголошує як найгарячіший артилерійський вогонь в історії
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
світ, «як гарячий, — каже він, — як мушкетний вогонь у лінії перестрілки».
Коли я дивився на Шушан з підніжжя пагорба, я не міг зрозуміти, як нам вдалося втекти живими. Гора виділялася темною й самотньою на тлі криваво-червоної плями неба. Темрява, що згущувалася, загрожувала цьому. Його потрійну вершину оточувала корона з розривних осколків. Охоплений громами й блискавками, він нагадував біблійний опис Синаю. Якийсь страшний бог ніби зійшов на нього у вогні й диму. Зруйновану вежу завдавали ударів кожні десять-двадцять хвилин, і щоразу хмара пилу й диму здіймалася з неї вгору, як радісні вигуки великого натовпу.