М. Джинрікша," пішоходи, вершники та китайські возники намагаються пробратися крізь колишучуся масу людей, що лаються, і коней, що лаються, тим самим лише посилюючи плутанину. Яке змішання рас і різноманіття типів можна зустріти тепер на вулицях! Тут бурятський козак сидить на "арбі" (возі) на узбіччі вулиці й торгується зі спокійним китайцем. Крамар, який терпляче, посміхаючись, наполегливо вимагає п'ятсот відсотків понад ринкову ціну, мусить відвезти припаси в свою «сотню», що в п'ятдесяти милях на південний схід, і сьогодні спатиме у своєму возі за мурами, закутаний у свою містку, але брудну «шубу» з покупками під собою та своїм конем. прив’язані до валів транспортного засобу.
на жаль! ось іде меланхолійний натовп китайських біженців — жителів якогось колись процвітаючого села. Одягнені в лахміття і ледве ходячи від голоду, вони представляють собою жалюгідне видовище, і, як не дивно, не росіяни, а їхні земляки та співвітчизниці глузують з них, коли вони, хитаючись, проходять повз.
Півдюжини чудових коней, половина з яких арабські, половина англійські, тримаються санітарами біля невеликого закладу, який називає себе готелем. Ці коні належать офіцерам, які пішли добровольцями з гвардії на початку війни. Вони — офіцери — чули про парад до Пекіна в 1900 році і подумали
ПІВДЕННА ВОРОТА МУКДЕН
що подібний парад мав відбутися в Сеулі та Токіо в 1904 році. Тому вони пообіцяли своїм друзям сувеніри зі столиці Мікадо, і всі подбали про те, щоб заздалегідь отримати зручні російсько-японські розмовники.
Одним із найбільших сюрпризів у Мукдені є затишний маленький «інтер’єр», який належить доктору та місіс Росс із шотландської пресвітеріанської церкви. Це ідеальний британський дім з бібліотекою, вітальнею, годинником, що цокає в передпокої, теплим палаючим вогнем, усім повним. Вечері з доктором Россом після прибуття з якогось козацького рейду достатньо, щоб уявити, що він ніколи не залишав англійського берега і що всі його останні переживання — лише неприємні сни.