, "і ми об’єднуємо їх тут із розрахунку два щомісяця, щоб щомісяця Японія чекала, щоб мати два додаткові торпедні катери, з якими треба рахуватися".
Біля нас на зовнішніх дорогах лежав Рюрик, у порівнянні з яким ми справді виглядали дуже скромно. Мало думай, о царський Рюрику! чудовий у всій своїй войовничій озброєнні, що через дванадцять місяців цей прапор зі сходом сонця пошле тебе палаючим на дно Японського моря!
Мої перші враження від міста Порт-Артур були несприятливими. Набережна була вкрита купами вугілля, обабіч яких стояли величезні купи діжок з горілкою; день був спекотний, повітря було сповнене пилу, і відблиски сонця від будівель і голих кам'янистих пагорбів зробив ходьбу дуже неприємною. Вулиці були переповнені, переважно солдатами та матросами, більшість із яких носили достатньо медалей, щоб їх можна було втопити, якщо вони впадуть у воду; а ізвощеки, що продиралися щомиті, робили іноді ризикованим перетинати їх. Я був здивований, виявивши цю любов до швидкого руху у наполовину східних людей, таких як росіяни, хоча Гоголь, можливо, підготував мене до цього.
Після того, як я врятував свій багаж від навали балакучих кулі, я спробував знайти номер в одному з готелів, або «номера», як їх називають, але це було важко.
Ці «номери», я мушу пояснити, були просто китайськими будинками, побіленими і зі скляними вікнами, що впускали в кожну з дуже маленьких, задушливих і брудних кімнат, на які було поділено внутрішнє приміщення. Вікна ніколи не відчинялися, і, хоча в них, здавалося, ніколи не пропускалося повітря, вони, безсумнівно, пропускали велику кількість дрібного пилу, так що незалежно від того, як часто прибирали кімнату, вона завжди залишалася брудною. Я ходив з одного з цих готелів в інший, стомлено шукаючи номер, але в перших трьох я зустрів таке обурене «ньєт», що я дивувався, що я на землі зробив.
Не могло бути нічого поганого в моїй манері запитувати, оскільки мій перекладач був росіянином, який давно проживав у Порт-Артурі, тож я просто списав це на погане виховання.