Перед від'їздом на північ я відвідав пана Лессара, російського міністра в Пекіні, тепер, на жаль! мертвий. Коли я покликав його, він сидів перед своїм столом, витягнувши ноги на інший стілець. На ньому був генеральський мундир і виглядав дуже змученим. Він сказав мені, що був у Середній Азії і знав Скоболєва; але більша частина його розмови була присвячена гарячому викладенню небезпек, яким наражалися європейські та американські інтереси на Далекому Сході через японську пропаганду в Китаї. Він сказав мені дуже серйозно (і я повинен сказати, що через його жахливий вигляд, оскільки він тоді помирав, його слова справили на мене великий вплив), що японці працюють через Юаньші-кая та віце-королів Янцзи, щоб досягти повалення маньчжурської династії. Вони збуджували революційний дух у країні. Вони стояли за спиною деяких могутніх таємних товариств і навіть використовували своїх буддистських ченців на півдні, щоб розсіяти насіння повстання. Японці хотіли в Китаї нового сильного уряду, який міг би об'єднатися з ними проти Європи; і Англія буде першою, хто постраждає, коли Японія досягне цієї мети.
Пан Лессар протестував проти величезної кількості боєприпасів і припасів, які японці доставляли в Ньючванг через китайську територію, і проти захоплення адміралом Того островів Елліотта, порушення нейтралітету, на яке Держави не звернули уваги. Однак він не дозволив мені оприлюднити своє ім’я у зв’язку з цими зауваженнями, тому я тоді не використав їх.
Я повернувся до Ціньміньтуна з кількома чиновниками російського представництва, які поверталися цим шляхом додому до Європи, і я знову зустрів мого друга Томмі Аткінса в Шан-хай-Квані і почув від нього багато дивних історій про процвітаючу англо-китайську залізницю, на яку він працював. Схоже, що від початку війни, а особливо перед падінням Порт-Артура, росіяни витратили величезні суми на підкуп працівників цієї залізниці, щоб вони доставляли продовольство, боєприпаси тощо з Ціньміньтуна до Шан-хай-Квана або якогось іншого порту, звідки їх доставляли до Порт-Артура капітани, які також отримували величезні хабарі, і кожен із яких був би багатим понад мрії. скупість, якби їм вдалося привезти свій дорогоцінний вантаж вибухівки в обложену фортецю. Незважаючи на ці витрати грошей, які повинні досягли мільйонів фунтів стерлінгів, японські агенти — жоден із яких не отримував, я вважаю, більше фунта на тиждень — придушили майже всі схеми на зародку. Більшість із тих, кого вони не захопили, були затиснуті блокуючою ескадрою Того.