Заможний власник ресторану з великими вусами також зник після першого снаряда, очевидно, пішовши під землю, бо він так само раптово знову з’явився через кілька днів, як і його швейцар, кремезний флегматик, який допомагав тобі одягнути пальто, без вагань приймав чайові, якою б великою була сума, і здавався найнеймовірнішою людиною у світі, яку щось турбує. Але це були гідні люди, які кинулися з цього приводу з найбільшою негідною поспішністю. Через тиждень я зустрів деяких із них у Чін-ван-тао, за сто миль від Порт-Артура, вони все ще бігли, все ще задихаючись. Не вірю, що деякі з них ще оговталися від шоку.
Я не звинувачую їх, однак, почувши від одного з тих, хто не втік, опис його відчуттів від відчуття, що в усьому Порт-Артурі для нього більше немає жодного захисту, що найміцніший дах може протистояти снарядам так само мало, як паперова ширма, і що снаряд може впасти будь-куди.
Газета «Новий край», як я вже зазначав, була, мабуть, навіть більшим противником японців, ніж барон Ґінзберґ: і, отже, я вважаю, що це була лише поетична справедливість, коли японський снаряд розбив усі вікна в її офісі й поранив управителя. Хоча більшість його персоналу та позиторів призвали до армії, Нові Краї продовжували виникати до кінця війни.
Переповненість потягів, якими везли перші партії втікачів, була майже неймовірною. У вагонах люди були набиті один на одного, як оселедці, надворі цілу ніч товпилися на сходах. Після виходу з Порт-Артура провідник попросив джентльменів залишити потяг жінкам і дітям; але джентльмени наполегливо зазначили, що багато жінок несли великі пакунки, які треба викидати з вікон, і зі сльозами на очах лаяли проти жорстокості розлучення чоловіків від жінок і братів від сестер.
Нарешті вони винесли свій пункт і їм дозволили продовжити подорож. Деякі з цих «джентльменів» були в такому стані паніки, що, як я вже зауважив, навіть у Ньючвангу, Шань-хайквані та Чін-ван-тао вони навряд чи відчували себе в безпеці. Було дивно, як ця паніка вплинула на деяких людей. Мовчазні ставали балакучими, обачливі вільно виявляли свою вульгарність і зарозумілість. Більшість із них, здавалося, надають надто великої цінності своєму життю. Наприклад, одна незрозуміла особа попросила мене надіслати телеграфом до Європи, як новину, яка глибоко зацікавила б громадськість, єдиний факт, що він у безпеці.