Однак саме тоді ми надто переживаємо за себе, щоб сумувати про загибель, яка насувається на цей пошматований снарядами хутір. Ми поспішаємо, як люди, яких переслідує хвиля. Справа від нас, ліворуч від нас ми чуємо, як гуркіт японського наступу стає все голоснішим і голоснішим. Це як глибокий гуркіт моря, яке вийшло за межі. Високо над рівниною праворуч від нас, ліворуч від нас, наскільки сягає око, — довгі ряди ворсистих осколкових хмар, піна й бризки цього бурхливого океану. Два снаряди з жахливим гуркотом розірвалися прямо перед нами. Ми йдемо вперед, почуваючись, ніби люди вирушають на торпедний катер, який має тисячу шансів до одного
1 БЕРЕЗНЯ І 2 БЕРЕЗНЯ 239
бути затопленим. Це прекрасний вечір; небо чарівне; На обрії я налічую шість сіл, що горять. Коли я споглядаю це приголомшливе поле битви, у моїй пам’яті виникають образи Мільтона. Чи може перо поета, чи пензель художника колись передати адекватне уявлення про жах такої ночі, як ця? Ніколи! Ніколи!
Я навіть не уявляю, куди ми прямуємо. Однак незабаром я зрозумів, що ми в гарячому місці, бо свист куль не припиняється; і зловісні, невидимі речі вдаряються об землю в кількох місцях неподалік від нас, піднімаючи маленькі клуби пилу. Над головою з протяжним вереском летять снаряди. Р-р-р-рип, р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-ри. Стає тепер оглушливий гуркіт битви, Ми йдемо не тим шляхом! Ми наближаємося до ворога! Охоплений панікою, я вмовляю свого супутника повернутися. Назад! куди? До Товтаїдзе? Неможливо! Товтаїдзе тепер не що інше, як одне з півдесятка палаючих сіл, які полум'яніють, як червоні смолоскипи, у безмежній чорній ночі над незліченною юрбою людей, що топчуться повз. Навіть якщо він все ще існує, знайти його буде неможливо. Охоплені шаленим вітром паніки, мчимо галопом — не знаю, в якому напрямку. Нарешті ми зустрічаємо кілька військових возів, що наступають, і приєднуємося до них. Водії цих фур помітно спітніли. Пар здіймається з їхніх облич, як пара, і вони жваво хрестяться великими, невпевненими руками. Ми помічаємо, що одним із палаючих сіл є Метуран, колишня штаб-квартира Каулбарса. Поодинці й без пароля існує великий шанс, що нас приймуть за японську мову. Але яку інформацію може отримати японський розвідник у таку ніч?