12 січня ми отримали телеграму, в якій повідомлялося, що старші державні діячі Японії були зібрані Мікадо, і, поки ми гадали, що це може означати, японські власники крамниць у Порт-Артурі та Дальньому почали одностайно розпродавати. Великі натовпи росіян, особливо дружин офіцерів, відвідували ці розпродажі, і я скористався нагодою, щоб купити дорогі меблі для своєї кімнати в Новому Городі. Японські власники магазинів з обуренням заперечували, що хтось казав їм прибратися. Сказали, що їдуть за власним бажанням, бо бояться, що буде війна. Як це зазвичай буває під час розпродажу, всі вони отримали дуже хороші ціни на свої товари.
Тоді з’явилася ціла купа чуток, серед яких, немовби, з’явився один тривожний факт. Плавання всіх пароплавів Nippon Yusen Kaisha було скасовано; лінії до Америки, Австралії, Бомбею та Європи були призупинені; і вісімдесят чудових пасажирських пароплавів були тепер у розпорядженні японського уряду. З цієї дати японський прапор більше не бачили в Порт-Артурі, поки він не залишився.
Росіяни, які до цього вважали, що японці лише «блефують», тепер почали шукати серйозно, бо 18 січня відбулися генеральні збори, щоб домовитися про мобілізацію.
20 січня і протягом кількох наступних днів 7000 солдат 3-ї бригади Східно-Сибірських стрілецьких військ вирушили з Порт-Артура потягом до Ялу. Їх супроводжувало кілька батарей і кілька сотень козаків, і за ними уважно стежили троє японців, яких я навряд чи можу назвати таємними агентами, бо їхня місія була простою.
Одного разу, коли відбувався цей зловісний відтік військ, і коли я читав Тургієнова у своїй надто нагрітій російській кімнаті, до мене прийшов чоловік похмурого вигляду. Він відразу сказав мені, що він військовий офіцер якоїсь великої держави — власне, я можу також сказати, що це полковник Дукат, британський військовий аташе в Пекіні — і прибув до Порт-Артура інкогніто, щоб на власні очі побачити, як там йдуть справи. Він дуже детально розпитував мене про гарнізон і, нарешті, привітно, невимушено запропонував мені роздобути для нього будь-які військові списки, положення тощо, які друкуються в конторі Нового краю. Власне кажучи, «Новий край» у цей час був дуже зайнятий друком таких документів, але я, звичайно, не міг таким чином зрадити своїх російських роботодавців.
20 числа ми отримали повідомлення, що «Аврора», «Орел» і дев’ять торпедних катерів увійшли в канал, і що «Касуга» залишила Аден, а «Нісшин» — Перім. Змагання ставали захоплюючими.
24 січня все борошно в Порт-Артурі було розкуплено. 25 січня всі коні жителів були оглянуті військовою владою,
який сказав, що в разі потреби вони вразять таких, які виявилися придатними для військових цілей.