Я виїхав із Тяньцзіня до свого козацького табору з найбільшою насолодою, бо після такої довгої відсутності в містах життя Тяньціня викликало у мене огиду. Бути окремо від коня, спати в чотирьох стінах, їсти в ресторані — це було нестерпно. Я не міг зрозуміти, як жителі Тяньцзіня жили неприродним життям, яке вони вели. Я не міг зрозуміти, як клерк міг сидіти цілий день за письмовим столом, і мені було дуже шкода продавщиць, які мусили носити бездоганну білизну і чиєю єдиною вправою було стрибати через прилавок. Я відчував, що знаю про життя незмірно більше, ніж вони, бо я бачив повну смерть. Відповідно я був у захваті, коли одного дня, досягнувши Цінмінтуна ввечері, я знайшов там приблизно двадцять козаків, які чекали, щоб доставити моїх друзів з Посольства всередину російських ліній.
Знову вдягнувши свої російські чоботи, куртку, пояс, «польшубок» і кашкет, я поїхав разом з ними на своєму вірному коні, про якого весь цей час люб'язно піклувався англійський залізничний службовець і для якого я тепер привіз, як новорічний подарунок, гарну нову англійську вуздечку, куплену в Тяньцзіні. Три-чотири години стрімкого галопу в темряві привели нас через Ляо-хо до першого Уапе, дуже чистого, де нас чекали бурхливий прийом.
Нарешті, після довгих блукань серед вузьких вулиць і непривабливих будинків, я нарешті прийшов додому!
РОЗДІЛ VI
Повернувшись до Мукдена, я знайшов найдичніші казки, що ходили про мій відхід із війська Міщенка. Козацькі старшини сказали, що вони на власні очі бачили, як я в’їжджав у Ньючванг, генерал «етат-майора» заявив, що наказав би козакам обстріляти мене, коли я їхав, якби я наважився покинути його за тих самих обставин. Куропаткін поскаржився на мене Міщенку. Міщенко (який не чув моєї версії історії) мимохідь сказав своїм людям повісити мене, якщо я колись попаду їм у руки.
Я виявив, що мене як одного відлучили. Цензор розплакався через мою зраду і заявив, що його віра в людську природу зруйнована. Брати-кореспонденти сумно похитали головами і сказали, що зі мною все до кінця.
Російські дипломати, з якими я їхав із Пекіну і які тепер були моїми гостями в Мукдені, урочисто порадили мені, побачивши деяких видатних російських чиновників, не повертатися на фронт, оскільки я цінував своє життя. Солдати можуть зробити щось насильницьке.